Су́здальское княжество территориально-административное образование времён феодальной раздробленности средневековой Руси с центром в городе Суздаль
После смерти Ивана Калиты Узбек-хан в 1341 году отдаёт Нижний Новгород, Городец и Унжу во владение суздальскому князю Константину Васильевичу, младшему брату бывшего владимирского князя Александра.
Князь Константин Васильевич в 1350 году перенёс свою резиденцию в Нижний Новгород, подчинил своей власти значительную часть мордовских земель, заселил их русскими поселенцами и вообще весьма значительно расширил пределы своего княжества.
Последнее, включавшее теперь города Нижний Новгород, Суздаль, Городец, Бережец, Юрьевец и Шую, получило название Нижегородско-Суздальского княжества, которое просуществовало всего 42 года.
В 1392 году Нижний Новгород был взят великим князем московским; одновременно был изгнан из Суздаля и его последний князь, Симеон Дмитриевич, умерший в Вятке в 1402 г. С тех пор в Нижнем Новгороде и Суздале правили московские наместники, а потомки суздальских князей частью служили при дворе московского князя, частью пребывали в орде. Во время борьбы Василия Васильевича Тёмного с Юрием Дмитриевичем и его сыновьями, правнуками Дмитрия Константиновича, Василию и Фёдору Юрьевичам удалось снова водвориться в Суздале на правах самостоятельных князей, но не надолго: после победы над Дмитрием Юрьевичем Шемякой 1446 Василий Васильевич потребовал от них полного подчинения своей власти и лишил права сноситься с ордою, вследствие чего Константиновичи навсегда оставили Суздаль.
Что касается реформ Петра 1 в духовной сфере - подразумевается церковная реформа, которая лишила православную церковь автономии и подчинила ее, как орган, государственной власти. Собственно, в данном контексте это призвано демонстрировать, что Петр 1 стремился избавить народ от невежества и пребывания во власти страха перед господом, которым православная церковь тех времен активно пользовалась для устрашения крестьян. На самом деле данную реформу можно расценивать как желание пополнить свою казну общеизвестными финансами, испокон веков активно получаемыми церковью от народа. Кроме того, вводя такую реформу, Петр 1 автоматически освобождал себя от обязательств послушания перед церковью в общем и перед патриархом в частности (реформа предполагала упразднение патриаршества как такового).
Объяснение:
Середньовічна людина - це в першу чергу віруючий християнин. Їм може бути і житель Давньої Русі, і візантієць, і грек, і копт, і сирієць. Але у вузькому сенсі - це житель Західної Європи, який розмовляє латиною. Про це повідомляє видання arzamas.
У якійсь мірі середньовічний людина - це умовність: є персонажі, в яких вже всередині середньовічної цивілізації проявляється новий європейський тип свідомості. Наприклад, Петро Абеляр жив у XII столітті, і був в чомусь ближче до нас, ніж до своїх сучасників, а от у Піко делла Мірандола, який вважається ідеальним ренесансним філософом, дуже багато середньовічного.
Перш за все, у свідомості середньовічної людини найважливіше місце займає Святе Письмо. Для всього Середньовіччя Біблія була книгою, в якій можна було знайти відповіді на всі питання, але ці відповіді ніколи не були остаточними.
Люди Середньовіччя майже не вміли піклуватися про себе. Вагітна дружина Філіпа III, короля Франції, померла, впавши з коня. Хто здогадався посадити її вагітну на коня?
Земне життя в ті часи не цінувалася, бо цінувалася інше життя. У абсолютної більшості середньовічних людей невідома дата народження: навіщо записувати, якщо завтра помре?
У Середньовіччі був тільки один ідеал людини - святий, а святим може стати тільки людина, яка вже пішла з життя. Це дуже важливе поняття, що об'єднує вічність і плинність часу.
З IV по XII століття у людини немов немає обличчя. Звичайно, люди розрізняли один одного за рисами обличчя, але всі знали, що суд Божий неприємний, на Страшному суді судиться не зовнішність, а вчинки, душа людини. Тому індивідуального портрета в Середні століття не було. Твір середньовічного мистецтва - фреска, мініатюра, ікона, навіть мозаїка, найдорожче і найпрестижніше мистецтво впродовж багатьох століть, - майже завжди анонімно. Для нас дивно, що великий майстер не хоче залишити своє ім'я, але для них підписом служило сам твір.
Для середньовічної людини багатство було засобом, а не метою, бо багатство не в грошах, а в тому, щоб навколо тебе були люди. Ти повинен роздавати і витрачати своє багатство. Феодалізм - це в першу чергу система людських взаємин.
Як не парадоксально, багато що в Середні століття робилося за розрахунком, у тому числі і шлюби. Шлюби по любові - велика рідкість. Якщо ти занадто віддаєшся своєму почуттю у шлюбі, ти чиниш перелюб, бо сенс шлюбу не в тому, щоб прив'язуватися до яких-небудь земним відносинам