1. про існування державних союзів слов'янських племен на території україни свідчать численні пам'ятки, знайдені під час археологічних розкопок староєдавніх городищ подніпров'я, подністров'я, побужжя. саме на цій території в iv ст. н. е. об'єдналася в дерєжавний союз група слов'янських племен - антів.
свідчення візантійських, готських, латинських та арабських авторів vi-vii ст. про антів - перші незаперечні історичні згадки про слов'янські племена на східноєвропейській рівнині. як повідомляли тогочасні історики, (візантійський - прокопій кесарійський, готський - йордан та і анти являли собою частину слов'ян-венедів. перша згадєка про них у писемних джерелах датована 375, остання - 602 р. н. е. мовою антів, на думку лінгвістів, була слов'янська. імена вождів (бож, мезамир, лаврит та ін.) теж звучать як слов'янські. культура, звичаї та норми їхнього суспільного укладу мали також чітко виражене слов'янське забарвлення. релігійні уявлення були такими ж язичницькими, як згодом і поганська віра східних слов'ян.
виходячи з цих засад, значна частина істориків справедливо вважала антів протослов'янами, або просто слов'янами. на відміну від росіян, вітчизняні дослідники дотримувалися думки, що анти - прямі предки українського народу або навіть перші українці. цікаві думки щодо «антської проблеми» висловлює відомий сучасний український історик м. брайчевський. поділяючи в цілому погляди своїх попередників, він довів принципову ідентичність вітчизняних літописних полян та антів з іноземних джерел. за твердженням м. брайчевського, самі себе ці люди називали полянами, степові сусіди - сармати (а від них уже й інші народи, що жили південніше) знали їх під назвою антів, тобто «крайніх», тих, що живуть «на краю», «окраїнних людей». цілком можливо, що саме звідси, від цих «окраїнних людей» - антів і бере свій початок назва нашої держави і народу.
2. як свідчать писемні та археологічні джерела, анти жили невеликими поселеннями на берегах річок та озер, займалися скотарством та хліборобством. вони мали військові укріплення не в кожному селі, а спільні - для кількох поселень. на думку вчених, в антів на зміну родовій общині прийшла нова, територіальна сільська община, в якій поступово виділилися окремі заможні сім'ї, що володіли певною власністю. ця новонароджена племінна верхівка була досить різнорідною. до неї входили передовсім вожді племен. зарубіжні історики називають їх королями, старійшинами, «вельможами». вони виділялися з основної маси населення своїм майновим становищем, збагачуючись за рахунок привласнення продуктів праці членів общини у вигляді данини. за свідченнями візантійських істориків, у антів значного розвитку набуло рабство, яке поряд із збиранням данини було початковою формою експлуатації в процесі становлення класового суспільства.
3. суспільний і політичний лад антів до себе пильну увагу дослідників. зокрема, прокопій кесарійський писав, що антами не править хтось один, а здавна є ними народне зібрання, і всі справи, добрі чи лихі, вони вирішують спільно (демократія). проте в моменти загальної небезпеки вони обирали царя («rех»), авторитет якого визнавав увесь народ такими вождями антів були бож, мезамир, ардагаст, мусокій, доброгаст та ін. воєнна здобич, контрибуції, подарунки сприяли накопиченню багатств антських вождів, що, в свою чергу, посилювало їх військову і політичну владу. все це прискорювало майнову та соціальну диференціацію слов'янського суспільства, сприяло формуванню в ньому класових відносин.
на думку вчених, у цеп період виникає перехідна (між докласовою і класовою формаціями) форма іння суспільством, коли продовжували використовуватися деякі родові форми регулювання соціальних процесів, але вже в інтересах пануючого класу, що поступово зароджувався. таку форму іння суспільством деякі дослідники називають військовою демократією, на стадії якої знаходилися й анти. військова демократія містила в собі якості, властиві суспільному самоврядуванню, й водночас елементи державного ладу. в результаті посилення соціальної диференціації в союзах слов'янських племен усе більше зміцнювалася державно-правова основа, що зумовлювало поглиблення класовою поділу суспільства й утворення держави.
4. варто зазначити, що оцінки істориками політичного об'єднання антів досить суперечливі. дехто вважав його племінним союзом (в. ключевський - «дулібський союз»), дехто - короткочасним військовим об'єднанням, що створювалося для боротьби з ворогом (готами, аварами й і але цьому висновку суперечать слова йордана, котрий писав, що анти мають спадкову царську владу (виходячи з цього, очевидно, й державу - антське царстєво - м. брайчевський вважає, що політична організація антів нагадувала структуру державних об'єднань західної європи (карла великого, бургундів, вандалів, готів) і була так само нетривкою.
Восста́ние Спарта́ка (лат. Bellum Spartacium или лат. Tertium Bellum Servile, «Третья война с рабами») — величайшее в древности[1][2] и третье по счёту (после первого и второго Сицилийских восстаний) восстание рабов. Последнее восстание рабов в Римской республике датируется обычно 74 (или 73)—71 гг. до н. э.[3] Восстание Спартака было единственным восстанием рабов, представлявшим прямую угрозу центральной Италии. Окончательно подавлено в основном благодаря военным усилиям полководца Марка Лициния Красса. В последующие годы оно продолжало оказывать косвенное воздействие на политику Рима. Между 73 и 71 годами до н. э. группа беглых рабов — первоначально небольшая, примерно из 78 беглых гладиаторов — переросла в сообщество из более чем 120 тыс.[4] мужчин, женщин и детей, относительно безнаказанно перемещавшихся по Италии под руководством нескольких лидеров, в том числе знаменитого гладиатора Спартака. Бое взрослые мужчины из этой группы составляли удивительно эффективный вооружённый отряд, который неоднократно показывал, что может противостоять римской военной мощи, как в виде местных патрулей и милиции, так и в виде подготовленных римских легионов под консульским командованием. Плутарх описывал действия рабов как попытку сбежать от своих хозяев и уйти через Галлию, в то время как Аппиан и Флор изображали восстание как гражданскую войну, в которой рабы вели кампанию по захвату самого Рима. Растущая тревога Римского сената по поводу продолжения военных успехов армии Спартака, а также грабежи в римских городах и сельской местности в конечном итоге привели к тому, что республика пустила в ход армию из восьми легионов под жёстким, но эффективным руководством Марка Лициния Красса. Война закончилась в 71 году до н. э., когда армия Спартака, отступая после долгих и кровопролитных боёв перед легионами Красса, Помпея и Лукулла, была полностью уничтожена, оказав при этом ожесточённое сопротивление. Третье восстание рабов имело важное значение для последующей истории Древнего Рима, в основном в его влиянии на карьеру Помпея и Красса. Два военачальника использовали успехи в подавлении восстания в своей дальнейшей политической карьере, употребляя общественное признание и угрозу своих легионов с целью повлиять на консульские выборы 70 года до н. э. в свою пользу. Их действия в значительной мере подрыву римских политических институтов и в конечном итоге превращению Римской республики в Римскую империю
Бог-в религиозных верованиях сверхъестественное существо; в мифологических представлениях политеизма каждый из богов имеет верховную власть над какой-либо частью мирового целого; в теизме богу принадлежит абсолютная власть над миром. Храм-культовое сооружение, предназначенное для совершения богослужений и религиозных обрядов. Священные писания-собрание священных книг в авраамических религиях: иудаизме, христианстве и исламе. Идол-объект религиозного поклонения. Христианство-авраамическая мировая религия, основанная на жизни и учении Иисуса Христа, описанных в Новом Завете.
1. про існування державних союзів слов'янських племен на території україни свідчать численні пам'ятки, знайдені під час археологічних розкопок староєдавніх городищ подніпров'я, подністров'я, побужжя. саме на цій території в iv ст. н. е. об'єдналася в дерєжавний союз група слов'янських племен - антів.
свідчення візантійських, готських, латинських та арабських авторів vi-vii ст. про антів - перші незаперечні історичні згадки про слов'янські племена на східноєвропейській рівнині. як повідомляли тогочасні історики, (візантійський - прокопій кесарійський, готський - йордан та і анти являли собою частину слов'ян-венедів. перша згадєка про них у писемних джерелах датована 375, остання - 602 р. н. е. мовою антів, на думку лінгвістів, була слов'янська. імена вождів (бож, мезамир, лаврит та ін.) теж звучать як слов'янські. культура, звичаї та норми їхнього суспільного укладу мали також чітко виражене слов'янське забарвлення. релігійні уявлення були такими ж язичницькими, як згодом і поганська віра східних слов'ян.
виходячи з цих засад, значна частина істориків справедливо вважала антів протослов'янами, або просто слов'янами. на відміну від росіян, вітчизняні дослідники дотримувалися думки, що анти - прямі предки українського народу або навіть перші українці. цікаві думки щодо «антської проблеми» висловлює відомий сучасний український історик м. брайчевський. поділяючи в цілому погляди своїх попередників, він довів принципову ідентичність вітчизняних літописних полян та антів з іноземних джерел. за твердженням м. брайчевського, самі себе ці люди називали полянами, степові сусіди - сармати (а від них уже й інші народи, що жили південніше) знали їх під назвою антів, тобто «крайніх», тих, що живуть «на краю», «окраїнних людей». цілком можливо, що саме звідси, від цих «окраїнних людей» - антів і бере свій початок назва нашої держави і народу.
2. як свідчать писемні та археологічні джерела, анти жили невеликими поселеннями на берегах річок та озер, займалися скотарством та хліборобством. вони мали військові укріплення не в кожному селі, а спільні - для кількох поселень. на думку вчених, в антів на зміну родовій общині прийшла нова, територіальна сільська община, в якій поступово виділилися окремі заможні сім'ї, що володіли певною власністю. ця новонароджена племінна верхівка була досить різнорідною. до неї входили передовсім вожді племен. зарубіжні історики називають їх королями, старійшинами, «вельможами». вони виділялися з основної маси населення своїм майновим становищем, збагачуючись за рахунок привласнення продуктів праці членів общини у вигляді данини. за свідченнями візантійських істориків, у антів значного розвитку набуло рабство, яке поряд із збиранням данини було початковою формою експлуатації в процесі становлення класового суспільства.
3. суспільний і політичний лад антів до себе пильну увагу дослідників. зокрема, прокопій кесарійський писав, що антами не править хтось один, а здавна є ними народне зібрання, і всі справи, добрі чи лихі, вони вирішують спільно (демократія). проте в моменти загальної небезпеки вони обирали царя («rех»), авторитет якого визнавав увесь народ такими вождями антів були бож, мезамир, ардагаст, мусокій, доброгаст та ін. воєнна здобич, контрибуції, подарунки сприяли накопиченню багатств антських вождів, що, в свою чергу, посилювало їх військову і політичну владу. все це прискорювало майнову та соціальну диференціацію слов'янського суспільства, сприяло формуванню в ньому класових відносин.
на думку вчених, у цеп період виникає перехідна (між докласовою і класовою формаціями) форма іння суспільством, коли продовжували використовуватися деякі родові форми регулювання соціальних процесів, але вже в інтересах пануючого класу, що поступово зароджувався. таку форму іння суспільством деякі дослідники називають військовою демократією, на стадії якої знаходилися й анти. військова демократія містила в собі якості, властиві суспільному самоврядуванню, й водночас елементи державного ладу. в результаті посилення соціальної диференціації в союзах слов'янських племен усе більше зміцнювалася державно-правова основа, що зумовлювало поглиблення класовою поділу суспільства й утворення держави.
4. варто зазначити, що оцінки істориками політичного об'єднання антів досить суперечливі. дехто вважав його племінним союзом (в. ключевський - «дулібський союз»), дехто - короткочасним військовим об'єднанням, що створювалося для боротьби з ворогом (готами, аварами й і але цьому висновку суперечать слова йордана, котрий писав, що анти мають спадкову царську владу (виходячи з цього, очевидно, й державу - антське царстєво - м. брайчевський вважає, що політична організація антів нагадувала структуру державних об'єднань західної європи (карла великого, бургундів, вандалів, готів) і була так само нетривкою.