Слово "Храм" походить від спільного кореня із старослов'янської мови "хороми", тобто будинок. Люди, котрі повірили в Бога, прагнули, щоб він був з ними завжди і всюди. Будуючи Богові будинок, вони виражають своє прагнення неначе "прив'язати" Бога до свого життя і свого народу.
Перші християни ще не мали власних церков, але Богослужба відбувалася чи то у приватних домах, як перша служба на Тайній Вечері, чи як то робили апостоли, що "щодня однодумно перебували у храмі, ламаючи на домах хліб і споживали харчі з радістю і в серця"
Храм стає пророком, який складає гімн вічності. Він зустрічає нас дзвонами, могутнім багатоголосим перегуком величних соборів чи проникливим передзвоном зворушливих сільських церковок.
Наполеон Бонапарт – необычайный человек, который связал свое имя со всеми важнейшими событиями своей исторической эпохи, достиг небывалого могущества и славы и, поразив своим явлением воображение современников, надолго сделался предметом легенды, окружившей его имя ореолом поэтического величия. Смотря по тому, из какой среды, – при жизни ли его, или после смерти Наполеона, – шли суждения о его личности, он был перед судом современников, потомства и истории то худшим исчадием Французской революции, то, наоборот, главным её сокрушителем. Как на продолжателя революции, готовы были смотреть на Наполеона не только представители старого порядка во Франции и в Европе, но и люди более или менее прогрессивного образа мыслей, а с другой стороны, сокрушителя революции видели в нем одинаково и русский самодержец Павел I, и французская конституционалистка г-жа Сталь. И сам Наполеон говорил о себе то в одном, то в другом смысле, и в этом не было противоречия.