1. Первый правитель Могулистана был возведён эмиром Пуладчи на ханский престол в Аксу в 1347/1348 году.
2.После распада Чагатайского улуса началась война между правителями Могулистана и Мавераннахра. Одним из эпизодов данного противостояния и стала Грязевая битва. Узнав о готовящемся нашествии монголов Ильяс-Ходжи, соправители Самарканда Хусейн и Темир решили выступить навстречу. Тамерлан разбил свой лагерь на берегу Чирчик, на полпути между Ташкентом и Чиназом. Его отряды (не меньше 17 кошунов) образовали левый фланг. Его соратник Хусейн стоял на правом. Ильяс-Ходжа остановился у Канибадама.
3.В результате распада государства Чагатаидов в Юго-Восточном Казахстане в середине XIV в. В результате распада государства Чагатаидов в Юго-Восточном Казахстане в середине XIV в. ... образовалось государство Могулистан.
4.Узбе́кское ха́нство, также Государство кочевых узбеков, Ханство Абулхаира — государство тюрков, образовавшееся в результате распада Белой Орды на территории современных Казахстана и России в 1420-х годах, которое также называют Государством кочевых узбеков.
5.Ослабление власти В 1457 году Абулхайр потерпел под Сыгнаком жестокое поражение от ойратов под предводительством Уз Тимур тайши, вторгшегося в пределы Юго-Восточного и Южного Казахстана и заключил с ними мир на унизительных для себя условиях.
6.Среди 20 племен, избравших Абулхаира на ханство, были кияты, мангыты, украш-найманы, уйсуны, коныраты. В летописи «Девяносто два ответвления узбеков» говорится, что в этнический состав ханства Абулхаира входили 92 рода и племени.
7.Узбе́кское ха́нство, также Государство кочевых узбеков, Ханство Абулхаира — государство тюрков, образовавшееся в результате распада Белой Орды на территории современных Казахстана и России в 1420-х годах, которое также называют Государством кочевых узбеков.
8.Во внешней политике Тоглук-Тимур стремился установить свою власть на всех землях бывшего Чагатайского улуса. В 1360–1361 годах он дважды совершал походы в Мавераннахр и смог возвести там на ханский трон своего сына Ильяс-Ходжу.
Объяснение:
Розпочавши війну з Річчю Посполитою, Б. Хмельницький розумів необхідність підтримання добрих відносин із Московською державою. По-перше, виступ московської армії союзницею поляків у їх боротьбі з українцями для останніх мав би катастрофічні наслідки. По-друге, у тогочасному світі визначальне значення мала приналежність до однієї релігії. Українці вважали себе приналежними, разом із московитами, до одного православного народу, очікували від братів по вірі до у війні проти влади католицької Польщі. Унаслідок цього в українському суспільстві в роки Національно-визвольної війни поширювалися промосковські настрої.
У 1648—1653 рр. гетьман Б. Хмельницький постійно підтримував зв'язки з правлячими колами Московської держави. Одразу після Корсунської битви гетьман звернувся з листом до московського царя Олексія Михайловича, повідомив про перші перемоги козаків і спробував заручитися його підтримкою у війні з поляками. Ситуація була досить складною. Союзниками Б. Хмельницького були кримські татари, які були ворогами Московської держави. Річ Посполиту й Московію поєднував Поляновський мирний договір 1634 р. Уряд останньої не хотів його порушувати.
Після початку повстання на кордоні з Україною зосереджувалися московські війська, які могли в разі прохання польського уряду рушити в наступ проти козаків. Після отримання московським урядом листа Б. Хмельницького запланований похід в Україну було відмінено.
ЗО грудня 1648 р. гетьман відправив до Москви посольство, очолюване полковником С. Мужидонським, клопотатися про надання воєнної до прийняття Війська Запорозького у складі Чернігівського, Київського, Брацлавського, Подільського, Волинського воєводств і Мозирського повіту московським царем «під свою руку». Це було перше зафіксоване у виявлених джерелах прохання Хмельницького перейти під протекцію Московської держави. Проте московський уряд через власну неготовність до війни з Польщею відмовився обговорювати питання військової до Було заявлено, що лише після того, як Хмельницький і козаки самостійно звільняться з-під польської влади, вони можуть, якщо побажають, перейти в підданство до московського царя.
У наступні роки гетьман неодноразово повторював своє бажання прийняти протекцію московського царя, але той не поспішав давати відповідь і уважно гав за ситуацією в Україні. У середині 1650 р. московський уряд звинуватив ослаблену війною з козаками Річ Посполиту в систематичних порушеннях Поляновського договору й розірвав його.Із серпня 1651 до травня 1653 р. в Москві майже безперервно працювали українські посольства, які за наказом гетьмана вели переговори, вимагаючи згоди на прийняття Гетьманщини під «государеву руку».
У червні 1653 р. Б. Хмельницький попередив московську сторону, що в разі затягування переговорів прийме протекцію турецького султана.1 жовтня 1653 р. на скликаному в Москві Земському соборі було ухвалено рішення: «Військо Запорозьке з містами і з землями прийняти під государеву високу руку» та про оголошення війни Речі Посполитій. Для реалізації цього рішення до Гетьманщини вирушило спеціальне московське посольство, очолюване боярином Василем Бутурліним.
Україно-московський договір 1654 р. Для вирішення питання про прийняття протекції московського царя за розпорядженням Б. Хмельницького 8 січня 1654 р. в Переяславі було скликано військову раду. У ній брали участь старшина і представники всіх полків. Вислухавши промову гетьмана, рада підтримала його пропозицію прийняти підданство одновірного московського брата.
Гетьман, старшина й московські посли рушили до Успенської соборної церкви Переяслава. Б. Хмельницький планував, що там обидві сторони, за європейською традицією, складуть присягу.
Однак трапилося замішання. Бутурлін заявив, що цар своїм підданим не присягає. Б. Хмельницький уладнав конфлікт, заявивши, що Військо Запорозьке згодне скласти присягу.
+Після ради в Переяславі московські посли вирушили до міст і містечок Гетьманщини, де, за їх даними, присягу склали 127 338 осіб. Водночас серед козацької старшини відмовилися присягати Іван Богун, Іван Сірко та деякі інші. Тривалий час не хотіли присягати козаки Запорозької Січі. Незадоволені прийняттям присяги були серед козаків Кропив'янського, Корсунського, Полтавського, Уманьського і Брацлавського полків. Із «великою неохотою», небезпідставно побоюючись обмеження своїх прав, приймало присягу вище православне духівництво. Відмовлявся присягати київський митрополит Сильвестр Косов.