Італії раніше, ніж в інших європейських країнах, почався процес розкладання феодальних і зародження нових, буржуазних відносин. Для Італії характерний ранній і дуже швидкий розвиток міст. Тут зіграло свою роль вигідне географічне положення, що зробило країну головною торговою посередницею між Сходом і Європою (виникає безліч італійських торгових факторій, у тому числі й у Криму: Кафа – Феодосія, Солдайя – Судак, Балаклава). Концентрація капіталу дозволила перейти від торговельних операцій до кредитних. Італія – батьківщина банківської справи.
Основною ознакою культури Відродження, на противагу церковно-феодальній культурі, є її світський характер. Люди Відродження піддавали критиці систему феодального світогляду, їм були чужі його ідеали і догми (ідея "гріховності" людини, її тіла, пристрастей і прагнень). Систему нових поглядів визначають як антропоцентризм. Людина, а не божество, стоїть в центрі світогляду гуманістів. Ідеал гуманістичної культури – всебічно розвинена людська особистість, здатна насолоджуватися природою, любов’ю, мистецтвом, досягненнями людської думки, спілкуванням з друзями.
Ще однією особливістю був індивідуалізм. Не походження людини, а її розум і талант, заповзятливість повинні забезпечити їй успіх, багатство, могутність. Індивідуалізм, який лежав у основі нового світосприйняття, був у прямій протилежності до феодального корпоративного світогляду, згідно з яким людина утверджувала своє існування тим, що була членом якої-небудь корпорації – общини в селі, цеху в місті та ін. Ідеалізованим вираженням раннього індивідуалізму було утвердження гуманістами цінності окремої людської особи і всього того, що з нею пов’язано. Це мало безперечно прогресивне значення.
Власть императора была различной в зависимости от периода. в стабильные периоды сильные правители обладали практически неограниченной властью могли казнить и миловать. в переходные периоды слабые правители являлись марионетками в чужих руках. император исаак ангел, сын свергнутого правителя обратился за к крестоносцам, которые разграбили константинополь в 1204 году. последний правитель константин палеолог перед падением города в 1453 году вёл переговоры с западом о принятии католичества. кстати "императоров" в византии называли "басилеями" или "василевсами" в переводе с греческого царями.
Веру в единого бога, отрицают язычество, создание видимого и невидимого мира богом, создание человека богом внутреняя природа бога в христианстве утверждена учением о святой троице. три ипостаси бога неразделимы. в исламе внутренняя, духовная, природа аллаха остается нераскрытой. в христианстве для совершение таинств, служб и треб есть священники, в исламе их нет. молитвенный дом христианина называется храмом, а мусульманина-мечетью. создан человек по образу бога и его подобию, – христиане.мусульмане считают, что у человека свой образ, отличный от аллаха. в христианстве святой дух в троице неразделимый является одним из ипостасей бога. в исламе ангел джибрил назван святым духом.христиане основывают свое учение на священном писании и священном предании. учение ислама основывается на коране и священном предании сунна.
Основною ознакою культури Відродження, на противагу церковно-феодальній культурі, є її світський характер. Люди Відродження піддавали критиці систему феодального світогляду, їм були чужі його ідеали і догми (ідея "гріховності" людини, її тіла, пристрастей і прагнень). Систему нових поглядів визначають як антропоцентризм. Людина, а не божество, стоїть в центрі світогляду гуманістів. Ідеал гуманістичної культури – всебічно розвинена людська особистість, здатна насолоджуватися природою, любов’ю, мистецтвом, досягненнями людської думки, спілкуванням з друзями.
Ще однією особливістю був індивідуалізм. Не походження людини, а її розум і талант, заповзятливість повинні забезпечити їй успіх, багатство, могутність. Індивідуалізм, який лежав у основі нового світосприйняття, був у прямій протилежності до феодального корпоративного світогляду, згідно з яким людина утверджувала своє існування тим, що була членом якої-небудь корпорації – общини в селі, цеху в місті та ін. Ідеалізованим вираженням раннього індивідуалізму було утвердження гуманістами цінності окремої людської особи і всього того, що з нею пов’язано. Це мало безперечно прогресивне значення.