Процес оформлення країни в Стародавньому Римі супроводжувався запеклою соціальною боротьбою, основними учасниками якої були плебеї і патриції. Вигнання останнього римського царя, Тарквінія Гордого, який узурпував владу після вбивства Сервія Тулія, прийнято завершать царський період римської історії. В кінці VI ст. до н. е. йому на зміну приходить республіканська форма правління. Юридично законодавча влада належала центуріатних коміцій, в яких вирішальну роль грали патриції, котрі мали стійку більшість голосів. Величезне значення мав сенат, що складався з колишніх магістратів, Який стверджував рішення, прийняті в комициях. Тільки патриції могли стати сенаторами. На чолі виконавчої влади в цей час були консули, котрі володіли вищою цивільною і військовою владою. Консульські посади, також як і інші нижчі магістратури, займалися виключно патриціями.
Таким чином, патриції який продовжував відігравати провідну роль як в економічній, так і в політичному житті. Відповідно до цього і формулювалися вимоги плебеїв. Перш за все - це допуск до громадської землі. Справа в тому, що патриції і плебеї володів землею на абсолютно різних підставах. Якщо плебеї мали у власності лише невеликі земельні ділянки, то патриції, крім свого особистого наділу, могли користуватися землею з громадського фонду.
Навіть після реформ Сервія Тулія, утворивши з патриціями єдину громаду людей, отримавши право служби в римському війську і участі в центуріатних коміцій, плебеї залишилися поза патриціанської родової організації. Тому право допуску до громадської землі вони так і не отримали. В умовах малоземельем росла їх заборгованість. Багато плебеї взагалі залишилися своїй землі. Над деякими з них нависла загроза боргового рабства.
З іншого боку, формально отримавши можливість участі в політичному житті Рима, плебеї не мали права займати державні посади і, відповідно, потрапити в число сенаторів. Таким чином, вимоги плебеїв зводилися до допуску до фонду громадських земель, рівноправність з патриціями в політичному житті, а також до скасування Боргова кабали, обмеження боргового відсотка і т. П
В результаті перетворень, здійснених Сервієм Туллієм, плебеї виявилися в рамках однієї цивільної громади з патриціями. Але вони, отримавши лише право входження в її військову організацію, змушені були проливати кров в запеклих військових зіткненнях Риму зі своїми сусідами. Однак в 494 р. До н.е. е., коли йшла війна з латинськими племенами, плебеї, які становили більшу частину римського війська, відмовилися вирушити в похід і пішли на Священну гору поблизу Рима. Це отримало назву першої сецесії - своєрідної військової страйку. Патриціанські командири виявилися без воїнів. Зважаючи на загрозу захоплення Риму патриції змушені були піти на поступки плебсу - погодитися на введення магістратури, що представляла виключно плебейські інтереси. Це була посада народних трибунів, які обиралися з плебеїв. Народні трибуни були захисниками інтересів плебеїв. Вони мали право накладати заборону ( «вето») на розпорядження патриціанських магістратів або рішення сенату, скликати плебеїв на їх загальні сходки (плебейські народні збори) і захищати від несправедливості будь-якого плебея, що шукав захисту в будинку народного трибуна. Особистість народного трибуна вважалася недоторканною.
Трохи пізніше консул Спурій Кассій запропонував перший проект аграрної реформи, в якому передбачалася можливість для плебеїв розділу земель, захоплених під час воєн. Патриціям вдалося провалити цей закон. Однак в 456 р. До н.е. е. народному трибуну Іцілію вдається провести через коміції закон про розподіл землі між бідняками на обмеженій території поблизу Рима.
Яне уверен что то правильно вот консулы: гней помпей магн и квинт цецилий метелл пий сципион назика (два плебея); преторы: авл манлий торкват, гай тремеллий скрофа, марк консидий нониан, марк ноний суфенат и публий силий; пропретор: публий аттий вар (в африке); народные трибуны: марк целий руф, квинт манилий куман, тит мунаций планк бурса, квинт помпей руф и гай саллюстий крисп; квестор: марк эппий. убийство публия клодия пульхра милоном во время выборов преторов, к восстанию плебса в риме. помпей стал «консулом без коллеги» (интеррекс-организатор голосования — сервий сульпиций руф). помпей провёл новый закон о полномочиях должностных лиц. второй консул избран лишь осенью. ссылка милона в массилию. во время галльской войны арвернский вождь верцингеториг (vercingetorix) возглавил восстание объединённых галльских племён против цезаря. переломный момент галльской войны. начало великого галльского восстания во главе с верцингеторигом, в котором участвовали арверны, битуриги, сеноны, паризии, пиктоны, кадурки, туроны, аулерки, лемовики, анды. цезарь вернулся из италии, проскользнул мимо сил верцингеторига и добрался до агединка (совр. санс, франция) штаб-квартиры легионов. цезарь опустошил область арвернов, прошёл через страну эдуев в область лингонов. взятие столицы сенонов веллаунодуны, столицы карнутов кенаба (совр. орлеан, франция) и столицы битуригов аварика (около совр. буржа, франция), жестокая резня и разграбление города, в котором погибли до 40 000 местных жителей. эдуи покинули цезаря, но после поражения арвернского восстания под руководством верцингеторига вновь перешли на сторону рима. весна — тит лабиен двинулся на сенонов. поражение цезаря при осаде герговии, столицы арвернов. осада аварика. осада алезии (совр. алези-сент-ренн, франция), закончившаяся пленением веркассивелауна и верцингеторига. хань и хунну: хуханье перекочевывает на юг и подчиняется китаю. вмешательство ханьских дипломатов в династические распри усуней.
Боротьба плебеїв з патриціями
Процес оформлення країни в Стародавньому Римі супроводжувався запеклою соціальною боротьбою, основними учасниками якої були плебеї і патриції. Вигнання останнього римського царя, Тарквінія Гордого, який узурпував владу після вбивства Сервія Тулія, прийнято завершать царський період римської історії. В кінці VI ст. до н. е. йому на зміну приходить республіканська форма правління. Юридично законодавча влада належала центуріатних коміцій, в яких вирішальну роль грали патриції, котрі мали стійку більшість голосів. Величезне значення мав сенат, що складався з колишніх магістратів, Який стверджував рішення, прийняті в комициях. Тільки патриції могли стати сенаторами. На чолі виконавчої влади в цей час були консули, котрі володіли вищою цивільною і військовою владою. Консульські посади, також як і інші нижчі магістратури, займалися виключно патриціями.
Таким чином, патриції який продовжував відігравати провідну роль як в економічній, так і в політичному житті. Відповідно до цього і формулювалися вимоги плебеїв. Перш за все - це допуск до громадської землі. Справа в тому, що патриції і плебеї володів землею на абсолютно різних підставах. Якщо плебеї мали у власності лише невеликі земельні ділянки, то патриції, крім свого особистого наділу, могли користуватися землею з громадського фонду.
Навіть після реформ Сервія Тулія, утворивши з патриціями єдину громаду людей, отримавши право служби в римському війську і участі в центуріатних коміцій, плебеї залишилися поза патриціанської родової організації. Тому право допуску до громадської землі вони так і не отримали. В умовах малоземельем росла їх заборгованість. Багато плебеї взагалі залишилися своїй землі. Над деякими з них нависла загроза боргового рабства.
З іншого боку, формально отримавши можливість участі в політичному житті Рима, плебеї не мали права займати державні посади і, відповідно, потрапити в число сенаторів. Таким чином, вимоги плебеїв зводилися до допуску до фонду громадських земель, рівноправність з патриціями в політичному житті, а також до скасування Боргова кабали, обмеження боргового відсотка і т. П
В результаті перетворень, здійснених Сервієм Туллієм, плебеї виявилися в рамках однієї цивільної громади з патриціями. Але вони, отримавши лише право входження в її військову організацію, змушені були проливати кров в запеклих військових зіткненнях Риму зі своїми сусідами. Однак в 494 р. До н.е. е., коли йшла війна з латинськими племенами, плебеї, які становили більшу частину римського війська, відмовилися вирушити в похід і пішли на Священну гору поблизу Рима. Це отримало назву першої сецесії - своєрідної військової страйку. Патриціанські командири виявилися без воїнів. Зважаючи на загрозу захоплення Риму патриції змушені були піти на поступки плебсу - погодитися на введення магістратури, що представляла виключно плебейські інтереси. Це була посада народних трибунів, які обиралися з плебеїв. Народні трибуни були захисниками інтересів плебеїв. Вони мали право накладати заборону ( «вето») на розпорядження патриціанських магістратів або рішення сенату, скликати плебеїв на їх загальні сходки (плебейські народні збори) і захищати від несправедливості будь-якого плебея, що шукав захисту в будинку народного трибуна. Особистість народного трибуна вважалася недоторканною.
Трохи пізніше консул Спурій Кассій запропонував перший проект аграрної реформи, в якому передбачалася можливість для плебеїв розділу земель, захоплених під час воєн. Патриціям вдалося провалити цей закон. Однак в 456 р. До н.е. е. народному трибуну Іцілію вдається провести через коміції закон про розподіл землі між бідняками на обмеженій території поблизу Рима.