В шестнадцатом веке на первом плане в жизни каждого русского человека стояло православное христианство. Все сферы жизни были построены на основе религиозных правил и догм.
Православие является довольно мягкой культурой, и это довольно эффективно сдерживала жесткие средневековые нравы русских. Однако, было и негативное влияние религиозного влияния на жизнь. Оно выражалось в низком положении отдельных групп населения.
Семья 16 века была большой. Как правило, помимо большого потомства, семью таковой делало проживание в доме нескольких поколений. Это было характерно для крестьян. Городские жители и дворяне имели семьи поменьше, и браки заключались в довольно раннем возрасте.
На смену спокойному 16 веку, где большая часть жизни заключалась в мирном существовании, пришел "бунташный" 17-й век. Началась эпоха больших перемен со смутного времени, которое сильно изменило отношение народа к власти.
Религиозный уклад жизни стал постепенно уступать светскому, и на смену традиционного быта стали приходить европейские тенденции. Массовое сознание народа было сильно изменено, и большое количество восстаний и бунтов стало тому доказательством. Это в основном касалось городов, тогда как сельское крестьянство продолжало жить как прежде.
У ХІV–ХV ст. міста переважно зберігали феодально-аграрний характер
існування: населення займалося різними промислами, обробляло землю, що
розташовувалася біля міста. Однак, із інтенсивним розвитком ремісничої та
торгової діяльності стали поглиблюватися ремісничі спеціалізації, у містах за
західноєвропейським зразком створювалися цехи, поширювалася практика
надання містам «магдебургії» (магдебурзьке право) за зразком німецьких
міст.
Українські міста запозичили нові принципи життя та пристосовували їх
до своїх умов і особливостей. Через місцеві традиції структура і функції
органів самоврядування в різних містах могли не збігатися, мати відмінності.
Загалом організація адміністративної і судової влади за нормами
магдебурзького права в містах ставила їх на один рівень з європейськими.
Магдебурзьке право передбачало здійснення самоуправління в місті:
встановлювався порядок виборів і розподіл функцій органів місцевого
самоврядування та суду, врегульовувалося господарське життя міста тощо.
Привілей магдебурзького права міг надати великий князь литовський,
польський король, а згодом і магнати (тим містам, що їм належали).
Першими містами, які отримали привілей магдебурзького права, були:
Володимир-Волинський (1324 р.), Сянок (1339 р.), Львів (1356 р.), Київ (1494
р.) та інші. Ті міста, які здобули магдебурзьке право, звільнялися з-під влади
королівських намісників, місцевих феодалів (власників міст) або ж від інших
державних представників, на заміну яким впроваджувалося виборне
самоуправління. До складу громади входили міщани - жителі міста, але лише
ті, які мешкали поза межами земельної території, що належала єпископу чи
княжому замкові. Проте Ієрархія станових, групових й Індивідуальних
соціально-правових статусів визначає усе правове життя суспільства, "міру
чести" кожної соціальної групи й окремої особи.
Магістрат (виборний орган), до складу якого входили заможні міщани,
розглядав найважливіші справи міського життя. Він поділявся на раду
(адміністративний орган, виконував і судові повноваження в цивільних
справах), що була очолювана бургомістром, та лаву (суд, який розглядав
кримінальні справи), на чолі якої стояв війт – заможний шляхтич. Засідав
магістрат у ратуші.
Объяснение: