Эллинизм является периодом, длящимся почти 300 лет после смерти Александра Македонского в 323 году до нашей эры, который закончился завоеванием Римом эллинистических стран – таких как Македония, Греция, Средняя Азия, Иран и Восточное Средиземноморье. Последним завоеванным ими эллинистическим государством оказался Египет. Концом эллинистического периода принято считать 30 г. до н.э.
Этот период охарактеризован движением греков на Ближний восток, или другими словами, происходила эллинизация востока. Местные жители перенимали греческую культуру, традиции и язык.
Через Центральную Азию активно велась торговля с Индией и Китаем.
Теперь греческий мир состоял из нескольких держав, таких как государство Селевкидов, Эллинстический Египет, Индо-греческое царство, Пергамское царство и т.д., связанных между собой экономически и культурно. Новый греческий мир больше не был похож на старый, состоящий из постоянно враждующих друг с другом полисов. У эллинистических государств также была единая финансовая система. В эллинистический период было построено огромное количество городов, с которых осваивались новые территории
Общественная структура сильно изменилась, и теперь была смесью греческих и восточных элементов.
Объяснение:
Відповідь:
Наприкінці 60-х рр. XIX ст. в умовах певного послаблення антиукраїнської політики влади відбувалося відновлення громадівського руху, але вже у формі напівлегального. Центром його відродження знову став Київ, де були зібрані значні інтелектуальні сили. Поряд із колишніми громадівськими діячами з’явилася талановита молодь — М. Зібер, О. Русов, С. Подолинський та інші. Завдання кожного громадівця полягало в конкретних справах за його фахом: історія, мовознавство, література тощо.
Одним із перших стало проведення одноденного перепису населення Києва (1874 р.). Кількість жителів міста перевищила 220 тис. осіб. Було з’ясовано й національний склад міста: найбільшу національну групу становили українці.
Іншим важливим заходом відділу, що набув міжнародного розголосу, стало проведення в серпні 1874 р. III Археологічного з’їзду, який засвідчив високий науковий рівень археологічних досліджень на українських землях.
Не порушуючи жодних законів і циркулярів, вживаючи тільки російську мову, вчені створили в Наддніпрянщині справжній науковий центр з українознавства й широкий науковий рух за участю вчених, краєзнавців, збирачів старовини тощо.
За роки існування відділу (1873—1876 рр.) було зібрано матеріали та видано сім томів «Праць Південно-Західної експедиції» (по 1200 сторінок кожний), два томи «Записок Південно-Західного відділу І.Р.Г.Т.», три томи праць М. Максимовича. Зусиллями членів відділу було створено етнографічний музей, бібліотеку, архів.
Минуло небагато часу, і активна українознавча праця занепокоїла як поліцію, так і тих представників українства, російської громадськості, що віддано служили владі.
Емський указ негативно вплинув на український рух, а саме:
• обмежував засоби, за до яких можна було впливати на пробудження національної свідомості українського народу;
• стримував розвиток української культури;
• на деякий час призвів до дезорганізації українського руху в Наддніпрянській Україні, але не до його припинення.
Пояснення: