Гай Юлій Цезар – знаменитий давньоримський політичний і державний діяч, видатний полководець, письменник. Його ім’я перетворилося на титул римських імператорів і стало основою для позначення в різних мовах східного титулу (кайзер, кесар, цар). Народився він у 100 або в 102 році до нашої ери 13 липня (в інших біографічних джерелах названа дата 12 липня), був продовжувачем знатного патриціанського роду Юліїв. Його батько був претором, пізніше – проконсулом Азії, мати відносилися до Аврелія, знатного плебейського роду.
Завдяки такому походженню і зв’язкам свого сімейства молодий Цезар мав чудові передумови для подальшої блискучої політичної кар’єри. Його рідна тітка була дружиною Марія, практично одноосібного римського правителя. Юлій отримав дуже хорошу освіту, був гармонійно розвинений, чому сприяло фізичне виховання. Все це також підготувало його майбутні успіхи
1—Древняя цивилизация Индии отличается от цивилизаций Египта, Месопотамии и Греции тем, что ее традиции непрерывно сохранялись до наших дней. Фактически Индия - страна с древнейшими в мире непрерывными культурными традициями. В III-II тысячелетии до н. э., а возможно, и раньше, в долине Инда существовала одна из величайших цивилизаций древности.
2—Империя Маурьев была основана в 322 году до н.э. Чандрагуптой Маурья под руководством его учителя Чанакья. Чандрагупта сверг Дхану Нанду, последнего правителя династии Нанд.
Объяснение:
в инете нашла.
Починаючи з середини XVII століття, Велика Британія намагалася встановити повний контроль над економічними операціями американських колоній, реалізуючи схему, відповідно до якої всі промислові товари (від металевих ґудзиків до риболовецьких суден) імпортувалися в колонії з метрополії в обмін на сировину та сільськогосподарські товари. За цієї схеми англійські підприємці, так само як і англійський уряд, були вкрай незацікавлені у розвитку промисловості в колоніях, а також у торгівлі колоній з кимось іншим, окрім метрополії.
А тим часом американська промисловість (здебільшого у північних колоніях) досягла значних успіхів. Зокрема американські промисловці досягли успіху в суднобудуванні, що дозволило швидко налагодити торгівлю з Вест-Індією і тим самим знайти ринок збуту для американської мануфактури.
Англійський парламент визнав ці успіхи настільки загрозливими, що 1750 видав закон, який забороняв будувати в колоніях прокатні стани та майстерні з обробки заліза. Зовнішня торгівля колоній також зазнавала утисків. 1763 року були прийняті закони про судноплавство, за якими товари дозволялося ввозити та вивозити з американських колоній лише на британських суднах. Крім того, всі призначені для колоній товари повинні були вантажитися у Великій Британії, незалежно від того, звідки їх везли. Таким чином метрополія намагалася поставити всю зовнішню торгівлю колоній під свій контроль. І це не враховуючи безлічі мит і податкових зборів на товари, які колоністи власноруч ввозили додому.
Гравюра про Бостонське чаювання
До другої половини XVIII століття населення американських колоній дедалі виразніше виступало як спільність людей, що перебували в конфронтації з метрополією. Значну роль у цьому відіграв розвиток колоніальної преси. Перша американська газета з'явилася у квітні 1704, а до 1765 їх було вже 25. Олії у вогонь підлив закон про гербовий збір, що важко вдарив по американських видавцях. Невдоволення виявляли й американські промисловці та торговці, вкрай незадоволені колоніальною політикою метрополії. Присутність англійських військ, які залишилися там після семирічної війни, на території колоній також викликало невдоволення колоністів. Чимраз частіше звучали вимоги про надання незалежності.
Відчуваючи серйозність ситуації, як американська, так і англійська буржуазія, шукали рішення, котре задовольнило б інтереси як метрополії, так і колоній. Так 1754 року з ініціативи Бенджаміна Франкліна було висунуто проект зі створення союзу північноамериканських колоній з власним урядом, але на чолі з президентом, що призначається британським королем. Хоча проект і не передбачав повної незалежності колоній, у Лондоні він викликав вкрай негативну реакцію.
Іскрою, з якої розгорілася американська революція, стало «Бостонське чаювання» 16 грудня 1773 року. Жителі міста перевдяглися в індіанські костюми, вдерлися на кораблі з англійським крамом та скинули за борт тюки з привезеним чаєм. Бостон, як і всю Массачусетську колонію, вже давно вважали в Британії «підбурювачами спокою». Тому англійський уряд пішов на рішучі кроки, щоб упокорити бунтівників. Порт був блокований аж до сплати міською владою компенсації за знищений вантаж. Англійці вперто не хотіли помічати розмаху заколоту, вважаючи його справою групи радикально налаштованих фанатиків.
Але каральна акція проти Бостона не лише не втихомирила заколотників, а й стала для всіх американських колоній закликом згуртуватися для боротьби за незалежність.
Объяснение: