1.Запорізька операція (1943)[ред. | ред. код] Запорізька наступальна операція (10—14 жовтня 1943) — наступальна операція радянських військ у ході німецько-радянської війни, що проводилася силами двох фронтів у ході Битви за Дніпро з метою ліквідації запорізького плацдарму німців і визволення міста Запоріжжя.
2.У повоєнній радянській комеморативній практиці та політиці пам'яті деякий час співіснували й дивним чином поєднувалися різні дати відзначення остаточної дати «визволення території України від німецько-фашистських загарбників»: 8 жовтня, 14 жовтня, 26, 27 та 28 жовтня 1944 р
Віддаленість від Києва сприяла зменшенню можливостей впливу на ці землі центральної влади.
• Особливості природних умов спричиняли важкодоступність земель обох князівств для кочовиків зі Степу.
• Удале географічне розташування на перехресті основних торговельних шляхів.
• Потреба об’єднання зусиль обох князівств для боротьби з нападами поляків і угорців, а пізніше – проти монгольської навали.
• Енергійні зусилля, спрямовані на об’єднання Галицької та Волинської земель князів Романа Мстиславича і Данила Романовича.
• Великі родовища солі, яка була бажаним і потрібним товаром у тогочасній торгівлі, сприяли економічному піднесенню.
Відповідь:
Походження терміну має різні гіпотези. Частина дослідників (Олексій Шахматов) ототожнював антів з усім східним слов'янством, інші — з його південною частиною. Деякі вчені вважають, що візантійці називали антами ту частину східних слов'ян, що в IV—VII століттях були об'єднані в міцному міжплемінному союзі, який умовно називають Антський союз.
Слов'янські археологічні культури 7-го століття н. е.
Територія розселення антів охоплювала переважно лісостепову зону Східної Європи. Археологічно анти являють собою пеньківську культуру.
За Йорданом, анти жили між Дністром і Дніпром[3]. За Прокопієм, їх оселі сягали на сході Азовського моря, а на заході — долини Дунаю[3].
Йордан та візантійські автори II-ї половини VI століття н. е. називали дві групи слов'ян, котрі жили на півдні Європи: склавінів (слов'ян) і антів. Венедами чи венетами Йордан означував не лише слов'ян взагалі, а й їхнє північне угруповання, що тяжіло до Вісли та Балтійського моря. Дехто з українських істориків, зокрема Михайло Грушевський, вважав їх предками українського народу.
Відкидаючи погляди щодо антів, як на пращурів якогось одного народу, чимало дослідників бачили у них основоположників усіх східних слов'ян, втім зокрема чеський славіст Любор Нідерле та російський археолог О. Спіцин вважали антів предками виключно південної групи східних слов'ян. Окремі вчені звужували етнічну спадщину антів лише до східнослов'янських племен межиріччя Дніпра й Дністра — уличів і тиверців. Однак сучасні археологи виявили пам'ятки матеріальної культури антів як на півдні колишнього СРСР, так і за його межами: у Румунії, Болгарії, Чехії, Словаччині, в заселених слов'янами частинах Балканського півострова.
Пеньківська культура в V—VI ст. на тлі інших слов'янських та балтійських культур.
Спільність мови антів зі слов'янськими засвідчують сучасники. Є також імена, які знаходимо переважно в латинізованому або грецизованому вигляді: ант Доброгаст — таксіарх грецького флоту 555 р., ант Всегорд — візантійський полководець, ант Анагаст — начальник фракійських військ 469 р., антські князі Бож і Межамир, анти Келагаст, Хвалибуд та ін.. Подібна традиція складних імен зустрічається в літописах Київської Русі. Лінгвісти стверджують, що анти в V—VII ст. говорили мовою, близькою до розмовної мови Київської Русі, яка вже мала деякі ознаки української[джерело?]. Візантійський історик Прокопій (490—562 рр.) пише, що анти і слов'яни говорили однією мовою:
Пояснення: