Дата:6 квітня — 29 травня 1453 падіння Константинополя.
Оборона Константинополя (грец. Ἅλωσις τῆς Κωνσταντινουπόλεως, Halōsis tēs Kōnstantinoupoleōs) — битва, що відбувалася між християнською Візантійською та ісламською Османською імперіями за володіння Константинополем. Почалася 6 квітня з облоги візантійської столиці турками-османами під командуванням султана Мегмеда II. Православних захисників, яких очолював імператор Костянтин XI, підтримали католицькі держави Венеції, Генуї та Святий Престол. Облога міста тривала 53 дні. 29 травня 1453 року, завдяки артилерії, мусульманські війська взяли Константинополь штурмом. Його падіння поклало край існуванню Візантійської імперії, перервало 1500-літню греко-римську традицію регіону й завдало великого удару по європейському християнському світу, насамперед православ'ю. Османи перенесли свою столицю до Константинополя, який перейменували на Стамбул. Перемога утвердила турецьке панування в східному басейні Середземномор'я та Балканах. У європейській історіографії падіння Константинополя вважається епохальною подією, що завершує добу середньовіччя. В турецькій традиції називається завоювання Стамбулу (тур. İstanbul'un2 квітня — 5 квітняРедагувати
Передові загони турків вийшли до міста 2 квітня, відразу ж після свята Воскресіння Христового. Жителі міста негайно зробили вилазку і вбили кілька турків. Однак наближення всього турецького війська змусило ромеїв відійти до міста, зруйнувати мости через рови і закрити міські ворота. Імператор Костянтин також наказав протягнути ланцюг через Золотий Ріг.
5 квітня до столиці підійшла основна частина турецької армії.
6 квітня Константинополь був повністю блокований. Першими діями турецької армії були атаки на форти, що знаходилися поза міськими стінами. Один з грецьких фортів перебував у Ферапіі, на пагорбі біля берегів Босфор а, інший — у селі Студіос на березі Мармурового моря. Форт в Ферапії захищався два дні, форт у селі Студіос був зруйнований турецькими артилеристами протягом декількох годин. Захисники фортів що залишилися в живих були демонстративно посаджені на палю на очах обложених городян Константинополя. Тільки вежа на острові Прінкіпос чинила опір. Але і це укріплення було взято турками, захисники башти були перебиті, а жителі міста продані в рабство (Халконділ Лаонік).
6 квітня — 18 травняРедагувати

Облога міста
Перша половина квітня пройшла в незначних сутичках. 9 квітня турецький флот підійшов до ланцюга, що перекривав Золотий Ріг, але був відбитий і повернувся до Босфору. 11 квітня турки сконцентрували важку артилерію навпроти стіни над руслом річки Лікоса і почали бомбардування, яке тривало 6 тижнів. Важкі гармати постійно сповзали зі спеціальних платформ у весняну багнюку. Потім турки підвезли дві величезні бомбарди, одна з яких, названа Базилікою, була побудована відомим угорським інженером Урбаном і спричиняла величезні руйнування в стінах укріплень Константинополя. Бомбарда, побудована Урбаном, мала ствол довжиною 8 — 12 метрів, калібр 73 — 90 сантиметрів та металу 500-кілограмові ядра.[2]25 травня султан Мехмед зібрав раду, на якому було, всупереч думці маловірів, прийнято рішення про генеральний штурм міста. 26 і 27 травня Константинополь був підданий сильному бомбардуванню. Турецькі артилеристи спорудили спеціальні платформи ближче до стіни і витягнули на них важкі гармати, щоб стріляти по стінах в упор.
28 травня 1453 року, в понеділок, оголошений день відпочинку в турецькому таборі, щоб воїни набралися сил перед вирішальним боєм. Поки солдати відпочивали, султан планував, кому куди наступати. Вирішальний удар наносився в районі річки Лікос, де стіни були сильно зруйновані. Турецький флот повинен був висадити матросів і на узбережжі Мармурового моря, і на узбережжя Золотого Рогу, де ті повинні були штурмувати стіни, відволікаючи греків від місця головного удару. Особливий загін Заганос-паші повинен був пройти по понтонного мосту через Золотий Ріг
С открытием новых земель в западном полушарии европейским колонизаторам потребовались рабочие ресурсы для их освоения. Их источником стали земли Западной Африки и бассейна Конго, где во время этнических конфликтов или целенаправленного похищения множество людей становились рабами. Европейские корабли, гружёные товарами, направлялись к африканским берегам, где обменивали груз на «живой товар», с которым совершали путешествие через Атлантический океан в Новый свет. Здесь рабы продавались, а в Европу вывозилась продукция, произведённая их трудом: табак, сахар, хлопок, кофе и ром. Образовавшийся треугольный маршрут получил название «Треугольника работорговли»[1].
Иногда для извлечения максимальной прибыли при пересечении океана рабы размещались в тесноте и антисанитарии, в результате чего, по оценкам, каждый шестой из них умирал по пути. При вспышках болезней или во время восстаний могло погибнуть до половины рабов[1]. При этом из-за высокой смертности (в основном из-за инфекционных болезней, особенно тропической лихорадки, малярии, а также венерических заболеваний) долгое время естественный прирост негров в Америке был низкий (а то и отрицательный), несмотря на то, что рабовладельцы были заинтересованы в увеличении их численности[источник не указан 1661 день].
Объяснение: