Як самостійна течія християнство відмежувалося від інших культів і набуло власної організації форми найперше в містах східної частини Імперії — в Малій Азії, Сирії, Єгипті а звідти — поширилося на Захід.
Нова релігія вперше почала оформлятися через єврейські общини великих міст Сходу. За церковними переказами, засновником християнства був Ісус Христос.
Наприкінці І ст. н. е. християнські общини існували вже у всіх великих містах античного світу — Єрусалимі, Антіохії, Ефесі, Коринфі, Римі, Путеолах.
За римськими законами, «секта християн» належала до нелегальних союзів, тому збори християн проходили лише в таємних місцях.
Центральна ідея християнства іння через віру в Ісуса Христа. Християнське вчення швидко поширилось по території Римської імперії. Такий успіх, можна пояснити тим, що воно змогло об'єднати всі основні релігійні ідеї епохи. З 2 пол. ІІ ст. серед християн переважають середні верстви населення. Притік багатих в общини відтісняв бідних.
З часом змінюється організація общин. З'являються постійні посадові особи — диякони і т. д. У ІІІ ст. в ряди християн вступають великі власники. Християнство аристократизується. Християнство, як і всі тогочасні релігії, глибоко синкретично. В ньому сплелись елементи трьох країн : Юдеї, Еллади і Риму.
В історіографії відсутні факти про незгоду генерального писаря з політикою гетьмана, зокрема, й у питанні прийняття московського протекторату. Навпаки, до 1658 року Іван Виговський не виявляв антимосковських поглядів і був прибічником Москви[1]. У передвиборчий період Іван Виговський виступав як прибічник московської орієнтації, що дозволяло йому здаватися рядовому козацтву і частині старшини продовжувачем і правонаступником політики Хмельницького[2]. Незадоволені гетьманом та поновленням старих соціальних пропольських порядків, наприкінці року повстали. Повстання охопило Запорожжя та південні полки Лівобережжя. Оскільки новий гетьман міг сподіватися на вірність лиш Григорія Гуляницького та знеславленого козацького корпусу, чільників котрого — Антіна Ждановича, Івана Богуна, Івана Сербина — він врятував від смерті, яку присудив їм Хмельницький, Виговський звернувся за додатковою до до царя. Московський цар допоміг Виговському приборкати повстанців — видав йому завірчу гетьманську грамоту, зупинив Мартина Пушкаря в поході на Чигирин, а після того як повсталі все одно вирішили дати гетьману бій, вислав московське військо задля їх знищення, невдовзі видавши Виговському Якова Барабаша, та заточивши, на його прохання, вцілілих старшин-пушкарівців в Білгородському острозі.
Як самостійна течія християнство відмежувалося від інших культів і набуло власної організації форми найперше в містах східної частини Імперії — в Малій Азії, Сирії, Єгипті а звідти — поширилося на Захід.
Нова релігія вперше почала оформлятися через єврейські общини великих міст Сходу. За церковними переказами, засновником християнства був Ісус Христос.
Наприкінці І ст. н. е. християнські общини існували вже у всіх великих містах античного світу — Єрусалимі, Антіохії, Ефесі, Коринфі, Римі, Путеолах.
За римськими законами, «секта християн» належала до нелегальних союзів, тому збори християн проходили лише в таємних місцях.
Центральна ідея християнства іння через віру в Ісуса Христа. Християнське вчення швидко поширилось по території Римської імперії. Такий успіх, можна пояснити тим, що воно змогло об'єднати всі основні релігійні ідеї епохи. З 2 пол. ІІ ст. серед християн переважають середні верстви населення. Притік багатих в общини відтісняв бідних.
З часом змінюється організація общин. З'являються постійні посадові особи — диякони і т. д. У ІІІ ст. в ряди християн вступають великі власники. Християнство аристократизується. Християнство, як і всі тогочасні релігії, глибоко синкретично. В ньому сплелись елементи трьох країн : Юдеї, Еллади і Риму.
Объяснение: