1 сентября 1939 - 2 сентября 1945
Народження і юність Геракла. За давніми переказами, Геракл народився від Зевса і прекрасної Алкмени — дружини царя Амфітріона. Гера, дружина Зевса ненавиділа Алкмену, тому почала переслідувати Геракла, і його нещастя почалися з першого ж дня його народження.
Народився Геракл у Фівах. Зевс вирішив зробити його безсмертним. Гера дала йому свої груди, і крапля її молока зробила його безсмертним. Але довідавшись, кого вона годує грудьми, Гера негайно відняла дитину від грудей, і бризнуло трохи її молока на небо. Там виникла світла смуга, яку люди назвали Чумацьким Шляхом. Розгнівана Гера наслала на Геракла дві великі отруйні змії; вони обвилися навколо шиї дитини. Але Геракл підвів голову, схопив руками обидві змії і задушив. Коли покликали віщуна, щоб довідатися про долю дитини, той оголосив, що Геракл здійснить великі подвиги, знищить на землі і на морі багато чудовиськ і уб’є чимало злих і гордовитих людей, а всіх, хто буде стояти на його шляху, перемагатиме. Наприкінці свого життя він насолодиться спокоєм, здобуде безсмертя і вічну юність, візьме собі за дружину квітучу Гебу, і весілля святкуватимуть вони на Олімпі, у чертогах Зевса.
Гераклу дали виховання, гідне героя. Але одного разу Геракл убив учителя гри на лірі. Це було справедливо, — тому Геракла виправдали на суді. Але цар Амфітріон вигнав його з міста і відправив його пасти свої череди на гірських пасовищах Кіферона. Там Геракл виріс, загартувався і став красивим юнаком. Він перевершував усіх своїм величезним зростом і силою, і в ньому легко можна було впізнати Зевсового сина. Він був кращим стрільцем з лука, і ніхто не міг так спритно і влучно кидати списа, як він.
Коли Гераклу було вісімнадцять років він убив страшного кіфе- ронського лева, що не раз спускався в долину і пожирав биків його батька. Шкуру вбитого лева з того часу Геракл носив на спині, а левова паща була йому шоломом.
Це був перший подвиг, здійснений Гераклом.
Авгієві стайні
Геракл повинен був за день почистити Авгієві стайні і скотарні. Авгій був сином осяйного Геліоса і царем Еліди, відомий значним багатством, отриманим у спадщину від батька. Незліченними, як хмари в небі, були його череди чудових биків і отари овець. У трьохсот биків шерсть на ногах була білою, як сніг, двісті були червоними, а дванадцять биків, присвячених Геліосу, були білі, неначе лебеді, а один із них блищав, як зірка.
На величезній скотарні, де було три тисячі биків, за довгі роки зібралося стільки гною, що вважалося неможливим її очистити.
Геракл приступив до роботи і почав відводити убік річки Алфей і Пенею, потім він зруйнував у двох місцях стіни скотарні і провів через них канал. Вода завирувала бурхливим потоком і в один день винесла увесь гній на двір. Так Геракл виконав свою обіцянку. Проте Авгій не погодився віддати за роботу обіцяну плату.
Тоді Геракл вирішив помститися Авгію. Зібравши велике військо, він вирушив з ним на Еліду; але племінники Авгія підстерегли військо Геракла в засідці і розбили його. Сам Геракл у цей час хворів; після одужання він помстився своїм ворогам і завдав їм поразки. Потім він знову повернувся в Еліду і, взявши місто, убив Авгія стрілою. Здобувши перемогу, він посадив на священному полі на честь Зевса маслинові дерева, приніс жертви дванадцятьом олімпійським богам і богу річки Алфеєві та заснував Олімпійські ігри.
Потім він знищив царя Нелея, який допомагав Авгію; боровся проти Ареса й Гери; бив палицею по тризубцю Посейдона і с
Культура каждого народа - это не только материальный быт, уклад, фольклорные песни и танцы - с чем обычно связывают процесс возрождения народов, а это еще традиционное и духовное мировоззрение, включающее в себя мифы о происхождении Вселенной, человека, всего живого в этом мире, это понимание жизни и смерти человека, времени, пространства, это и родословные предания, их традиции, обряды и обычаи, бытовавшие в у племен и народов.
Религиозные представления кочевников в 1 тысячелетии до н.э. имели ярко выраженную военную окраску. Главными были - культ вождя и царя. Царь считался - избранником богов, посредником между небом и землей, центром мира, носителем земного процветания. От его физической мощи и духовной энергии зависло благосостояние народа. Он был воплощением всех слоев народа.
Об этом говорит захоронение в иссыкском кургане вождя или царя союза племени. По одежде и регалиям видно, что саки отождествляли его с солнечным божеством. У них Солнце было владыкой. Изображения на головном уборе имели символическое значение. «Золотые горы» и «деревья», нашитые по окружности шапки, представляют картину мира, подвластного солнечному владыке. Считалось, что вождь находится в центре вселенной и, как Солнце, обозревает ее со всех сторон. Но «золотой человек» еще и воин, защищающий этот мир, и жрец. Об этом говорят его оружие и регалии. Спереди шапку украшала эмблема — пара золотых крылатых коней с козлиными рогами, из их спин «вырастают четыре золотые стрелы». Эта эмблема – «царский знак», олицетворяющий власть вождя над миром: птица - небо, конь - земля, козел - подземный мир, четыре стрелы - четыре части света.
Саки поклонялись силам природы - солнцу, ветру, грозе, грому. По их представлениям, боги перевоплощались в различных животных и птиц. Например, конь - бог солнца и огня; кабан - бог грома. Кочевые племена больше поклонялись солнцу, огню, а оседлые племена - священной земле. В святилищах, где находились алтари и жертвенники, приносили жертвы богам, совершали обряды достижения, плодородия, связанные с соблюдением культа предков и культа огня. Археологами обнаружены, что у саков Семиречья существовали «храмы огня».
Популярность животных образов в мифологии и фольклоре вызвали к жизни своеобразный «звериный стиль» в искусстве кочевников.
Конь в мифологии саков связывался с солнцем и огнем. Верховное божество Митра, который сотворил мир, выезжал, согласно «Авесте», на четверке лошадей. К коням имели отношение боги Сурья, Яма, Агни, Индра. Изображения крылатых коней. на головном уборе царя из кургана Иссык -это солнечная колесница. Образ крылатого коня как образ солнца есть в мифологии других народов. У греков крылатые кони влекли по небу колесницу солнечного бога Аполлона.
Изображения хищных орлов тоже были символами бога солнца. В представлении индоиранских народов солнце предстает в виде колесницы с одним колесом, которую мчат по небу четыре коня или четыре орла.
Так, саки имели свое понятие об устройстве мира (космоса). Порядок в космосе представлялся понятием арта, который ассоциировался с Солнцем, движением солнечной колесницы. Порядок в космосе, гармония, организаторами в которых были боги Митра, Варуна, Индра, модель мира представлялась как сочетание трех миров — подземного мира — низа; середины — земли, и верхнего — неба. У мира было четыре стороны — правая, левая, передняя и задняя.
Примером символического представления саков о космосе является головной убор сакского царя из Иссыка. Орнаменты на нем разделены на три вертикальных яруса. Колпак по кругу обрамляет изображение цепи золотых гор и деревьев. У подножия гор помещены «земные звери»: тигры, козлы. На вершинах — птицы, крылатые тигры. Орнамент означает мировой горный хребет, по представлениям саков, окружавший мир со всех сторон.
Объяснение:
Германия напала на Польшу.