Хранитель очага. великий князь глава великих княжеств на руси 10-15 вв. и государства 15 - сер. 16 вв. в российской империи член императорской фамилии, .. имперские князья в ""священной римской империи"" сословие непосредственных вассалов императора; пользовались многими привилегиями. самые влиятельные имперские князья составляли коллегию курфюрстов. . князь вождь племени, правитель государства или государственного образования. в средневековой германии князь ( furst) -представитель высшей имперской аристократии, обладавший особыми привилегиями. в странах светлейший князь в россии 18-19 вв. дворянский титул, дававшийся за особые личные заслуги (первый светлейший князь - а. д. меншиков, с 1707). . князь — глава феодального монархического государства или отдельного политического образования (удельный князь) в ix-xvi веках у славян и некоторых др. народов; представитель феодальной аристократии; позднее — дворянский титул. термин «князь» используется для передачи западноевропейских титулов, восходящих к princeps и также иногда dux (обычно герцог) . княгиня — жена князя, княжич — сын князя (только у славян) , княжна — дочь князя. у славян первоначально князь был племенным вождём, возглавлявшим органы военной демократии. древнейшее качество князя как старейшины рода отложилось в свадебной лексике, где новобрачные (условные основатели рода) именуются «князем» и «княгиней» . затем князь постепенно превратился в главу раннефеодального государства. функции князя: военная — организация нападения и защиты племени. в обществе высоко ценилась военная храбрость князя. судебная — князь лично председательствовал на гласном суде, а также взимал судебные штрафы (виры) религиозная — в языческое время князья являлись инициаторами и организаторами жертвоприношений. , что связано с развитием у слова «князь» значения «священник» в чешском и польском (ср. ксёндз) . княжеская власть, сначала чаще всего выборная, постепенно становится наследственной (рюриковичи на руси, гедиминовичи и ягеллоны в великом княжестве литовском, пясты в польше, пржемысловичи в чехии и т. д.) . князья, являвшиеся главами крупных феодальных государственных образований на руси и в литве, назывались великими князьями (в некоторых странах, например, в польше, чехии, галицко-волынском княжестве, князья — главы феодальных монархий — приняли титул королей) . с образованием централизованного государства удельные князья постепенно переходили в состав великокняжеского (с 1547 — царского) двора в россии и королевского двора в польско-литовском государстве. в россии до xviii века звание князя было только родовым. с начала xviii века титул князя стал также жаловаться царём высшим сановникам за особые заслуги (первый князь — а. д. меншиков) .
Князь — глава феодального монархического государства или отдельного политического образования (удельный князь) в ix-xvi веках у славян и некоторых др. народов; представитель феодальной аристократии; позднее — высший дворянский титул, в зависимости от важности приравниваемый к принцу или кгерцогу в западной и южной европе, в центральной европе (бывшей священной римской империи) этот титул именуетсяфюрст, а в северной — конунг. термин «князь» используется для передачи западноевропейских титулов, восходящих к princeps и fürst, также иногда dux (обычно герцог).
Объяснение:
У самій Січі жили винятково неодружені козаки, що називали себе, на відміну від одружених, лицарями
й товаришами. Тут частина з них розміщалася по тридцятьох восьми куренях, в самій Січі, а частина поза
нею, по власних будинках; згідно із цим, частина харчувалася військовим столом, частина власним , але
в загальному життя тих й інших була однакова.
Повсякденне життя запорізьких козаків на Січі складалось в такий б.Козаки піднімалися на ноги
зі сходом сонця, одразу ж вмивалися холодною річковою водою, потім молилися богові й після молитви,
через деякий час,сідали за стіл до гарячого сніданку. Час від сніданку до обіду козаки проводили
по-різному: хто об'їжджав коня, хто оглядав зброю, хто вправлявся в стрілянині, хто лагодив плаття, а
хто просто лежав на боці,попихкував з люльки-носогрійки, розповідав про власні подвиги на війні, слухав
розповіді інших і викладав плани нових походів. Рівно в 12 годин курінний кухар ударяв у казан, і тоді,
по звуці казана, кожен козак поспішав у свій курінь до обіду. Обід приготовлявся в кожному курені
особливим кухарем, або поваром , і його помічниками, невеликими хлопцями, на обов'язку яких лежало
приносити воду в курінь і тримати в чистоті казани й посуд: «посуд — казани, ложки, корита дуже
чисто держут і чистіше, як себе, а тим паче одягу» . Їжа готувалася в великих мідних або чавунних
казанах, що навішувались за до залізних гачків на кабице в сінях кожного куреня, і варилася
три рази в день на все наявне число козаків куреня, за що платилося кухарю по
два рубля й п'ять копійок з кожного козака в рік, тобто 9 рублів й 50 копійок при
150 чоловіках середнього числа козаків у кожному курені.
Увечері, по заходу сонця, козаки знову збиралися в курені; тут вони вечеряли
гарячою вечерею; після вечері одні та ж година молилися богові й потім лягали
спати, узимку в куренях,улітку й у куренях, і на відкритому повітрі; інші
збиралися в невеликі купки й по-своєму веселилися: грали на кобзах, скрипках,
ваганах, лірах, басах, цимбалах, козах, свистіли на сопілках, свистунах,- одним
словом,на чому потрапило, на тім і грали, і відразу танцювали. З всіх музичних
інструментів найбільш улюбленим і тому найпоширенішим інструментом у
запорізьких козаків, була, без сумніву, кобза.