ответ:Ошские события 1990 года (кирг. Ош окуясы; узб. Oʻsh voqelari; Ошская резня) — межнациональный конфликт в СССР, на юге Киргизской ССР между двумя тюркскими народами — киргизами и узбеками. События происходили с конца мая по начало июня 1990 года. Основные события происходили в городе Ош, частично и эпизодически они происходили в городах Узген, Кара-Суу, Джалал-Абад и в других населённых пунктах Ошской и Джалал-Абадской областей Киргизской ССР.
Эксперты отмечают Ошские события 1990 года одним из результатов политики эпохи «Перестройки», а также одним из важных событий периода распада СССР. Явились следствием нехватки земельных и водных ресурсов из-за быстрого роста населения в Ферганской долине, недальновидной политики руководства СССР при размежевании границ между Узбекистаном и Киргизией в 1920-х годах, роста националистических настроений и межэтнических конфликтов в национальных республиках СССР, бездействия руководства Киргизской ССР в начале межэтнического конфликта[1][2][3][4][5]. По неофициальной версии, считается, что конфликт был спровоцирован «рукой Москвы» или КГБ СССР, а боевиков готовили и направляли представители руководства местных райкомов партии и народных депутатов Киргизской ССР[6], но ветеран УКГБ и ГКНБ Киргизии, член Союза писателей Кыргызстана, Талант Разаков не подтверждает эту версию[3][7][4]. Резня была остановлена подразделениями войск МВД СССР и МВД Киргизской ССР[3].
В июне 2010 года на юге Киргизии вновь произошли беспорядки и погромы между киргизами и узбеками в результате Второй киргизской революции.
Християнство як нова релігія виникло в східній частині Римської імперії і згодом розповсюдилося в усьому світі. Виникнення і поширення християнства припало на період глибокої кризи античної цивілізації, занепаду її основних цінностей
Основи християнського віровчення. Християнство (від грецьк. christos — помазаник, Месія) зародилося в І ст. н. е. у Палестині як одна із сект іудаїзму. Це споконвічне споріднення з іудаїзмом — надзвичайно важливе для розуміння коренів християнської релігії — виявляється й у тому, що перша частина Біблії, Старий Завіт, — священна книга як іудеїв, так і християн. Друга ж частина Біблії, Новий завіт, визнається тільки християнами і є для них найголовнішою.
Поширюючись у середовищі євреїв Палестини і Середземномор'я, християнство вже в перші десятиліття свого існування завойовувало прихильників і серед інших народів.
Християнство як нова релігія виникло в східній частині Римської імперії і згодом розповсюдилося в усьому світі. Виникнення і поширення християнства припало на період глибокої кризи античної цивілізації, занепаду її основних цінностей. Ця релігія спочатку була вираженням протесту рабів і найбідніших ів населення проти рабовласницького ладу, але потім християнське вчення привабило й інші, більш заможн населення, що розчарувалися в римському суспільному устрої.
В основу християнської релігії лягла віра в спокутну місію Ісуса Христа, який своєю мученицькою смертю спокутував гріхи людства. Християнство пропонувало своїм прихильникам шлях внутрішнього іння: відхід від зіпсованого, гріховного світу в себе, усередину власної особистості; грубим плотським задоволенням протиставляється суворий аскетизм, а зарозумілості й марнославству "сильних світу цього" — свідома смиренність і покірність. У залежності від життя, дотримання всіх релігійних канонів, віри в друге пришестя Христа кожному віддасться за заслугами: кому страшний суд, кому небесна кара, кому царство Боже.
У перших християнських громадах уже відзначалася та єдність, що простежується також у пізніший період. Члени християнських громад намагалися думати не тільки про себе, але й про долю всього світу, молитися не тільки за своє благо, але і про загальне іння. Членами громад ставали люди різних національностей, що визначило подальший розвиток християнства як світової релігії, яка не знає ні національних, ні мовних кордонів.
Головною особливістю християнської моралі є те, що догмати християнського віровчення вважаються незмінними, а основні норми моралі зберігають свою силу в кожному новому поколінні віруючих людей. Християнська мораль містить у собі сукупність правил, які регулюють взаємини між людьми.
Наступним кроком у розвитку поняття "церква" стала ідея її непогрішності: помилятися можуть окремі християни, але не церква. Пояснюється теза тим, що церква одержала Святий Дух від самого Христа через апостолів, які заснували перші християнські громади.
Починаючи з IV ст. християнська церква періодично збирає вище духівництво на так звані Вселенські собори. На цих соборах розроблялася і затверджувалася система віровчення, формувалися канонічні норми і богослужбові правила, визначалися боротьби з єресями. У християнську мораль була включена сукупність норм, що регулюють взаємини між людьми в родині, громаді, суспільстві. Такими виявилися старозавітні й євангельські заповіді й інші моральні настанови, які в сукупності й склали те, що офіційно було схвалене і назване церквою кодексом християнської моралі.
задание3N83 ответ А
3N103 ответ Б