З початком XV віку майже всі українські землі (за винятком Закарпаття, та Буковини, що була під молдавськими господарями) були поділені між Польщею та Литвою. Тому, що політичне й громадське життя в литовській державі дуже скоро засвоювало собі форми польського ладу, то українське життя в обох державах, сполучених спільною династією й цілим рядом уній, розвивалось більш-менш в однакових умовах. В Західний Україні (Галичині й Холмщині) полонізація, введена зразу з великім натиском, досягла скоро тих успіхів, що верхні кола українського громадянства, потомки колишнього боярства й старших дружинників, спольщились і покатоличились. Край було поділено на воєводства. Землю роздав король польським панам і місцевім спольщеним. На цій землі заводились кріпацькі порядки, які вже існували в Польщі. Селяни губили право самостійно розпоряджатись своїм майном.В Галичині та Холмщині, як і в самій Польщі, тільки шляхта брала участь у керуванні державними справами, посилаючи від кожного воєводства своїх послів на сейм. Та ще католицьке духовенство мало таке право, православне ж до того не допускалось. Тим самим український народ у польській державі втратив всі політичні права.
Спочатку польські королі думали просто навернути православних українців на католицтво тим, що хотіли на місце православних владик посадити католицьких . Але це їм не вдалося, бо всі верстви українського громадянства гостро тому спротивилися. Тоді вони залишили православну ієрархію, але на кожному кроці старались її обмежити, а на місце єпископів настановляли людей податливих, які не дуже енергійно чинили опір заходам польського уряду. Це все привело до того, що в XV ст. православна церква в межах литовсько-польської держави дуже занепала. Та простий народ і міщанство твердо держалися своєї віри, і поляки не могли тут нічого зробити. З другої половини XVI століття серед українського міщанства пішов рух до організації братств і підтримки православної релігії освітою та культурою.
Если речь идет про восстание Спартака, то лови целое сочинение: " В 73 - 71 годах до НЭ гладиатор Спартак поднял васстание рабов против Рима. Это началось из - за того, что рабас надоело, что с ними обращались как с вещами, им хотелось свободы. Спартак из города Фракии был полон отваги, отличался острым умом, выдающейся силой и ловкостью. Спартак поднял рабов и они бежали из Капуи. Со всех краев сбегались рабы на Везувий (где армия разбила лагерь). Римляне стали побаиваться, думая что рано или поздно рабы спустятся истощенные и изголодавщие, но Спартак все продумал: по лестницам из виноградных лоз рабы спустились и атаковали римлян с тыла. После победы у подножия Везувия армия Спартака становилась грозной силой. Но, к сожалению, в итоге они были разбиты. Спартак умер. А выжиашие галльские рабы приговорены к смертной казни."
Если же речь идет о другом, то: "Галлы были одними из основных врагов Рима. Живущие в лесах целыми лагерями, они часто докучали им. Римляне звали галлов "варварами", так как они не говорили на международном языке, носили длинные волосы и потрепанную одежду, ели сырое мясо, в отличии от римлян (позднее галлы образовали Франкское государство). Так же у галлов была попытка разгрома всего Рима. В покрове ночи они атаковали римлян, но те успели проснуться и сбросить галлов со стен. Воинственные народы галлов и римляне всегда быои врагами."
Важнейшим последствием нормандского завоевания в социальной сфере было введение в Англии классических феодальных отношений и вассально-ленной системы по французскому образцу. Ярко выраженный военный характер земельных держаний также стал одним из главных последствий нормандского завоевания. В целом социальная структура общества стала более строгой, жёсткой и иерархичной.
В организационном плане нормандское завоевание привело к резкому укреплению королевской власти и формированию одной из наиболее прочных и централизованных монархий Европы эпохи высокого Средневековья. Новая государственная система, хотя и основанная на англосаксонских традициях управления, достаточно быстро приобрела высокую степень специализации и формирования функциональных органов управления, таких как Палата шахматной доски, Казначейство, канцелярия и другие.
В культурном плане нормандское завоевание внедрило в Англии феодальную культуру рыцарства на основе её французских образцов. Древнеанглийский язык был вытеснен из сферы управления, а языком администрации и общения господствующих социальных слоёв стал нормандский диалект французского языка. Около трёхсот лет англо-нормандский диалект господствовал в стране и оказал большое влияние на формирование современного английского языка.
В политическом плане была окончена самоизоляция страны, бывшая в англосаксонской эпохе. Англия оказалась тесно включённой в систему международных связей Западной Европы и стала играть одну из важнейших ролей на европейской политической сцене. Более того, Вильгельм Завоеватель, связавший личной унией Английское королевство с герцогством Нормандия, стал могущественным правителем Северо-Западной Европы, полностью изменив баланс сил в этом регионе. В то же время тот факт, что Нормандия являлась вассалом короля Франции, а многие новые английские бароны и рыцари владели землями за Ла-Маншем, резко усложнил англо-французские отношения. Эта двойственность стала одной из причин длительного англо-французского противостояния, явившегося одним из центральных моментов европейской политики средних веков и достигшего своей кульминации в ходе Столетней войны
З початком XV віку майже всі українські землі (за винятком Закарпаття, та Буковини, що була під молдавськими господарями) були поділені між Польщею та Литвою. Тому, що політичне й громадське життя в литовській державі дуже скоро засвоювало собі форми польського ладу, то українське життя в обох державах, сполучених спільною династією й цілим рядом уній, розвивалось більш-менш в однакових умовах. В Західний Україні (Галичині й Холмщині) полонізація, введена зразу з великім натиском, досягла скоро тих успіхів, що верхні кола українського громадянства, потомки колишнього боярства й старших дружинників, спольщились і покатоличились. Край було поділено на воєводства. Землю роздав король польським панам і місцевім спольщеним. На цій землі заводились кріпацькі порядки, які вже існували в Польщі. Селяни губили право самостійно розпоряджатись своїм майном.В Галичині та Холмщині, як і в самій Польщі, тільки шляхта брала участь у керуванні державними справами, посилаючи від кожного воєводства своїх послів на сейм. Та ще католицьке духовенство мало таке право, православне ж до того не допускалось. Тим самим український народ у польській державі втратив всі політичні права.
Спочатку польські королі думали просто навернути православних українців на католицтво тим, що хотіли на місце православних владик посадити католицьких . Але це їм не вдалося, бо всі верстви українського громадянства гостро тому спротивилися. Тоді вони залишили православну ієрархію, але на кожному кроці старались її обмежити, а на місце єпископів настановляли людей податливих, які не дуже енергійно чинили опір заходам польського уряду. Це все привело до того, що в XV ст. православна церква в межах литовсько-польської держави дуже занепала. Та простий народ і міщанство твердо держалися своєї віри, і поляки не могли тут нічого зробити. З другої половини XVI століття серед українського міщанства пішов рух до організації братств і підтримки православної релігії освітою та культурою.
Объяснение: