Цели столыпинской аграрной реформы заключались в привлечении на сторону режима широких слоев крестьянства и предотвращение новых аграрных выступлений. При этом реформаторы не стремились разрушить социально-административную организацию общины. Речь шла лишь о ликвидации ее экономического землераспределительного механизма. Конечной целью провозглашался общий подъем сельского хозяйства страны. Изменение формы собственности на крестьянскую землю, превращение их в полноправных владельцев своих наделов предполагалось прежде всего путем укрепления наделов в частную собственность.
Причины.
Конечно же проблема с землёй! Крестьяне очень страдали от земельного голода. Как мы уже читали во время революции крестьян силой отнимали у мужиков землю и делили это между собой. И вот когда царь пошёл на уступки нужно было этот вопрос решать. Данный вопрос был отдан Столыпину. И ему было трудно его разрешить,ведь куда не посмотри а свободной земли не было. Крестьяне были собраны в общины что означало дать землю одному-отобрать её у другого. И Столыпин решил что нужно разрушить общины и переселить всех на Урал. Там земля была это один. Развалив общины, стало сложнее склонять крестьян к революции поскольку каждый действовал в своих интересах.
Варто відзначити також історичні уроки української революції : – необхідність опору на власний народ, а не на іноземну до оперативне розв’язання невідкладних соціально-економічних завдань, турбота про забезпечення добробуту народу, що забезпечує підтримку революції ; – створення власної регулярної армії для захисту національної держави і розбудову владних структур не лише в центрі, а й на місцях; – чіткість програмних завдань розбудови національної держави; – наступальність агітаційно-пропагандистської роботи в масах; – забезпечення єдності в керівництві і в суспільстві загалом; – турбота про забезпечення зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних інтересів держави. Українська національно – демократична революція 1917 – 1920 рр. має велике історичне значення: – у ході революції український народ створив власну державу і декілька років підтримував її існування; – героїчна боротьба українського народу 1917 – 1920 рр. стала прикладом і дала досвід наступним поколінням українців. Без цієї боротьби було б неможливим проголошення державної незалежності в 1991 р. Центральна Рада, Гетьманщина, ЗУНР, Директорія являли собою важливі сходинки у створенні незалежної України. Але в результаті боротьби різних політичних сил на більшій частині України встановилася більшовицька радянська влада з її у кінцевому рахунку тоталітарним режимом. Зазначена українська територія увійшла до складу Союзу РСР, а західна частина України опинилася під владою Польщі, Чехословаччини та Румунії. Історія боротьби за державне відродження України свідчить, що успіх міг бути досягнутий у важкий період 1917—1920 pp. тільки за умов згуртованості народу. Протистояння соціальних, національних та політичних в, груп та партій, які так чи інакше виступали за державне відродження України на тому чи іншому етапі боротьби, набувало гострих форм, що гальмувало будівництво української державності і у кінцевому підсумку призвело до кризи. Лише опора на власні сили могла призвести до перемоги, а вона досягалася перш за все забезпеченням згоди в Україні. Деяким лідерам партій слід було б менше думати про задоволення власних амбіцій. Іншим чинником, який породив зазначені труднощі, була переоцінка іноземних сил як опори в боротьбі за незалежність України. Усі іноземні сили, які залучались до справи збереження самостійності України, в кінцевому підсумку переслідували власні інтереси, нерідко протилежні інтересам народу України. Зазначені прорахунки національних демократів, а також до російських більшовиків більшовикам України вирішальною мірою полегшили прихід до влади у північно-східній частині України в грудні 1917р. більшовицького уряду і в підсумку — утворення УСРР та встановлення радянської влади на більшій частині України.
Цели столыпинской аграрной реформы заключались в привлечении на сторону режима широких слоев крестьянства и предотвращение новых аграрных выступлений. При этом реформаторы не стремились разрушить социально-административную организацию общины. Речь шла лишь о ликвидации ее экономического землераспределительного механизма. Конечной целью провозглашался общий подъем сельского хозяйства страны. Изменение формы собственности на крестьянскую землю, превращение их в полноправных владельцев своих наделов предполагалось прежде всего путем укрепления наделов в частную собственность.
Причины.
Конечно же проблема с землёй! Крестьяне очень страдали от земельного голода. Как мы уже читали во время революции крестьян силой отнимали у мужиков землю и делили это между собой. И вот когда царь пошёл на уступки нужно было этот вопрос решать. Данный вопрос был отдан Столыпину. И ему было трудно его разрешить,ведь куда не посмотри а свободной земли не было. Крестьяне были собраны в общины что означало дать землю одному-отобрать её у другого. И Столыпин решил что нужно разрушить общины и переселить всех на Урал. Там земля была это один. Развалив общины, стало сложнее склонять крестьян к революции поскольку каждый действовал в своих интересах.