Своєю внутрішньою політикою Іван Виговський прагнув задовольнити передусім інтереси старшинської верхівки та української покозаченої шляхти. Внутрішня політика І. Виговського ігнорувала інтереси селянства й міщан, рядового козацтва, запорожців: гетьман спробував відновити шляхетське землеволодіння на Лівобережжі, поширив на козацтво практику оренд і збільшення поборів, змістив кошового на Січі.
Щедрі дарунки земельних наділів і привілеїв можновладцям спричинили невдоволення незаможного козацтва й селянства. Загальне незадоволення такими діями влади з березня 1658 р. переросло у масовий рух суспільних низів, що набув виразних рис анархії і громадянської війни. Десятки тисяч селян, міщан, козацької сіроми громили й грабували маєтки шляхти й старшини, вбивали їх власників, орендарів, урядовців, а сам гетьман був “у всіх у ненависті”. Зростанням внутрішнього напруження скористалися полтавський полковник Мартин Пушкар, який сам прагнув гетьманської булави, та запорозький отаман Яків Барабаш.
новообраний гетьман прагнув продовжувати політику Богдана Хмельницького, спрямовану на досягнення цілковитої незалежності Української держави та зміцнення її міжнародного авторитету.
Уже на Генеральну козацьку раду в Корсуні 25 жовтня 1657 р. прибули посли Швеції, Польщі, Австрії, Туреччини, Криму, Трансільванії, Молдавії, Валахії.
Там було остаточно оформлено договір зі Швецією. Він передбачав створення українсько-шведського військово-політичного союзу, який мав забезпечити незалежність і територіальну цілісність України. Рада ухвалила також відновити союзи з Туреччиною і Кримським ханством та укласти перемир'я з Польщею.
Территория обитавшее на берегах Онона (Забайкальский край) в XII веке.Столицей был город Балыкты, расположенный на реке Орхон. Джалаиры подразделялись на десять ветвей — джат, тукараун, кунксаут, кумсаут, уят, нилкан, куркин, тулан-гит (дуланкит), тури, шанкут — численностью около 70 тысяч семей .После Монгольского завоевания Средней Азии, большая часть джалаиров, не направленная на военные действия за пределами Средней Азии, вошла в Чагатайский улус и была переселена в местность, примыкавшую к городу Ходжент в Средней Азии. Часть их, ушедшие в Иран после падения Государства Хулагуидов создали собственную династию известную в истории как Джалаириды (1340—1410). Джалаиры, рассеянные по всей Центральной Азиии участвовали в этногенезе монгольского, бурятского, казахского, каракалпакского, узбекского и хазарейского народов.
Объяснение: