Під впливом Риму варварські племена перейшли до осілого життя, удосконалили знаряддя праці, від натурального обміну перейшли до товарно-грошових відносин; поступово відбулося виділення знаті, яка в усьому намагалася наслідувати римлян.
Одночасно з цим галося проникнення варварів у римське суспільство. Особливо помітним був цей процес в армії. Загони варварів (ґаллів, германців, нумідійців) відігравали помітну роль уже наприкінці періоду республіки.
Для епохи занепаду і розкладання Римської імперії характерне наслідування варварів в аристократичному середовищі. Ставали модними довгі борода і волосся, північний крій одягу, з'явилися черевики, панчохи і навіть шуби. Варваризувалася також і римська кулінарія: рослинна їжа, характерна для Риму, замінялася м'ясними та молочними стравами.
Велике переселення народів – назва масових рухів варварських племен у напрямку Римської імперії у IV ст.
Згідно з волею Феодосія І, опікуном Аркадія, імператора східної половини імперії, був призначений ґалл Руфін, а Гонорія — вандал Стиліхон. Неприязні відносини між східним і західним двором і ворожнеча між опікунами молодих імператорів остаточно послабили опір римлян варварам, які прорвалися через кордони.
Після смерті Стиліхона (408 р. н. е.) Аларіх двічі брав в облогу Рим. Під час облоги раби-германці влаштували погром своїх панів, відчинили Аларіху Саларійські ворота і в кількості 40 тис, воїнів перейшли на його бік.
14 серпня 410 р. н. е. Аларіх узяв Рим і піддав місто жорстокому руйнуванню, захопив масу здобичі та військовополонених. Для сплати данини вождю готів сенат наказав конфіскувати храмове та приватне майно і переплавляти дорогі речі й статуї.
Під час одного з повстань у 476 р. вождь германських найманців Одоакр повалив імператора Ромула Августула. За германським звичаєм, Одоакр був піднесений дружинниками на щит і проголошений імператором. Східний імператор Зенон визнав його своїм співправителем. Одоакр одержав в управління Італію з титулом римського патриція. 23 серпня 476 р. — дата повалення Ромула Августула й утворення на території Італії першого германського королівства — уважається датою падіння Західної Римської імперії,
Вандали
У 454 р. імператор Валентиніан III був убитий змовниками. Удова імператора Євдокія, щоб помститися за вбивство чоловіка, викликала на до вандальського короля Гейзеріха.
Вандали — союз східногерманських племен. Під натиском гунів у 406 р. вони вдерлися до Ґаллії та спустошили її. У 409 р. вандали почали селитися в Іспанії. 429 р. Гейзеріх, який правив у 428— 477 рр., переправився в Північну Африку. У 435 р. вандали стали союзниками Риму. Однак через чотири роки вони порушили угоду і захопили Карфаген. Гейзеріх приєднав до своїх володінь Корсику, Сардинію та Сицилію.
Вандали блокували своїм флотом гирло Тибру і після короткої облоги 2 червня 455 р. захопили «Вічне місто». Протягом двох тижнів Рим зазнавав жорстокого розгрому. Будинки й палаци були поруйновані, величезну кількість творів мистецтва знищено.
Объяснение:
Відповідь:
Слово "гайдамаки" походить від турецького "гайде", "гайдамак", що означало "гнати, турбувати, переслідувати". Спочатку гайдамаками українських повстанців назвала польська шляхта, а потім вони почали цим іменем називати себе самі.
Гайдамацький рух – це насамперед широкий соціальний рух селянства, спрямований проти гніту польських і українських феодалів. Але оскільки феодалами на Правобережжі були переважно польські або полонізовані українські шляхтичі, вони виступали носіями й національне-релігійного гніту. Тому класова боротьба селянства проти кріпосництва набирала тут національно-релігійне забарвлення. Разом з тим, гайдамаки боролися й за возз'єднання Правобережжя з Лівобережжям в єдине ціле.
Основною масою повстанців були кріпаки, селяни, яким загрожувало покріпачення, сільські наймити, а також міська біднота. Активними учасниками, а то й ватажками усіх загонів були запорізькі козаки. Крім українських селян, міщан, запорожців, у гайдамацьких загонах були й представники інших народів. Підтримувало гайдамак і нижче православне духівництво, незадоволене насадженням католицизму.
Перша згадка в історичних джерелах про гайдамак відноситься до 1715 р. Але найбільшого розмаху цей селянський рух досяг у 1734, 1750 і 1768 роках.
Так, у 1734 р. повстанський рух охопив Київщину, Брацлавщину, Поділля й поширився аж до Східної Галичини. На Брацлавщині, яка стала центром боротьби, гайдамацькі загони очолив старшина надвірних козаків князів Любомирських – Верлан.
Його півтора-тисячний загін став основною силою повстання. Крім Верлана діяло багато інших загонів – Чалого, Гриви, Медведя, Писаренка та ін.
Гайдамаки звільнили Вінницю, Броди, Жванець, Збараж та інші міста, обложили Кам'янець-Подільський. Царські війська, повертаючись з Польщі через Правобережну Україну, разом з польськими військами розгромили і розсіяли гайдамацькі загони. Але вони швидко організовувались знову й продовжували нападати на польську шляхту.
З цієї причини підкреслимо, що вже в 1750 р. численні гайдамацькі загони знову діяли по всій правобережній Україні. Повстанці розгромили багато панських маєтків, захопили ряд міст і містечок, у тому числі Вінницю, Умань, Чигирин, Радомишль, Фастів, Корсунь та ін.
Пояснення: