Відповідь:
В гонитві за підвищенням прибутків шляхта не могла обминути увагою вигоди, створювані зростанням попиту й цін на хліб. Натуральне й споживче за своїм характером господарство селянина не спроможне було постачати їй багато зайвого зерна, а тим паче грошей. Кріпака можна було тільки змусити працювати.
Заінтересованість у селянській праці збільшувалась ще й тому, що зростання цін і неухильне знецінення грошей в усіх країнах Європи після доби Великих географічних відкриттів, знецінили й селянський чин. За таких обставин польські феодали стали орієнтуватися на виробництво товарного зерна, яке ґрунтувалося на дармовій кріпацькій праці (панщині).Створюючи фільваркове господарство, яке сприяло збільшенню зернової товарної продукції, польські землевласники прагнули до розширення площі орних земель. Це здійснювалося завдяки освоєнню пусток, корчування лісів і викупу ланів у солтисів, а також за рахунок вигнання селян з їхніх земель. Все це привело до того, що в ХVІ ст. загальна площа оброблюваних земель у Польщі зросла на 15%, збільшилися також площі під городами та садами.
Соціальна структура польського сільського населення визначалася певною різноманітністю. До його складу входили: кметі (селяни, земельний наділ яких становив не менше одного лану); загородники (малоземельні селяни, які мали город і сад, але жили переважно за рахунок ремесла); комірники (безземельні селяни, які продавали свою робочу силу); корчмарі і мельники (селяни, звільнені від зобов'язань відробляти панщину). У другій половині XVI ст. в соціальному складі населення Польщі селянство становило 67%, міщани - 23%, шляхта - близько 10%. Проте для більш ніж половини мешканців міст заняття сільським господарством було не тільки важливою сферою діяльності, а й головним засобом існування. За своїм характером занять і побутом (але не за правовим статусом) від селян мало чим відрізнялася й загродова шляхта, яка становила 2/5 усього дворянського стану. Ознакою, що вирізняла загродового шляхтича від решти дворян була відсутність у нього кріпаків, тож він мусив сам працювати на своєму полі. А щоб його не сплутали з селянином, такий шляхтич навіть працюючи завжди мав при собі шаблю.
Намагаючись поліпшити своє матеріальне становище, певна частина шляхти вела торгівлю зерном. Цьому сприяли пільги, які надавав дворянству Петрковський статут 1496 р. Згідно зі статутом католицьке духовенство та його селяни звільнялися від мита на продаж продуктів харчування та худоби. Міщани таких пільг не мали. Наступним актом (1504) передбачалося не стягувати мита на річкових і сухопутних шляхах з осіб, які могли довести, що вони везуть на ринок продукцію, вироблену ними самими, а не перепродують чужу. За таких умов зазнавали дискримінації в торгівлі міські купці, а шляхта набувала певних переваг.Поширення фільваркового господарства сприяло успішному розвиткові міст, особливо тих, які збували свою продукцію сільським жителям і були розташовані на берегах повноводних річок, насамперед - на Віслі. Цією головною торговельною артерією Польщі зернова продукція доставлялася до Гданська, а звідти - за кордон (20 тис. т зерна щорічно). Зерно експортувалося також через Ельблонг, Кенігсберг, Щецин та інші балтійські порти.
У XVI ст. вивіз зерна зріс у 10 разів. Польща експортувала також ліс, смолу, дьоготь, віск, мед, льон, коноплі, вовну, прядиво тощо. Ввозилися до королівства здебільшого вироби з-металу, сукно, шовк, вина, предмети розкоші та ін. Важливу роль у розвитку торгівлі відігравали великі міста - Краків, Познань, Варшава, Люблін, які стали центрами європейської торгівлі.
Продукція польських ремісників мала попит здебільшого на внутрішньому ринку. Все це сприяло виникненню нових цехів і купецьких гільдій. Так, у Кракові на рубежі XV ст. виникають цехи золотарів, художників, вишивальників, аптекарів тощо. Цехова організація, як закрита корпорація, захищала свої інтереси у боротьбі проти конкурентів. У цей період засновуються перші мануфактури (наприклад з виробництва дроту в районі Олькуша), на яких застосовувалась наймана праця. Первісне нагромадження капіталу сприяло розвиткові гірничої справи й виробництва чорних та кольорових металів.
З іншого боку, прагнення здобути нові привілеї, а також суперництво за ринки збуту заважали встановленню зв'язків між містами. Хоча міщани в боротьбі за свої права часто об'єднувались, у цілому польські міста виявляли досить низьку політичну активність і, як правило, не прагнули підтримувати королівську владу, оскільки не хотіли ділитися своїми великими прибутками. У 1503 р., намагаючись заручитися підтримкою великих міст, король Олександр запросив представників Кракова, Львова і Любліна до сейму. Хоча тоді міста не скористалися цією нагодою, згодом Краків, а після Люблінської унії - й Вільно, здобули право постійно брати участь у роботі сейму.
Пояснення:
Кожна країна, будь-яке суспільство або організація обов’язково мають свої закони, які регулюють взаємовідносини, встановлюють правила поведінки та принципи існування серед людей. Багато законі в діють на певній території, обмежені періодом часу й іншими чинниками. Але є один Закон, який призначений для всіх часів і народів, будучи основою існування життя людей на Землі. Це Десять Божих Заповідей.
Сам Бог дав цей Закон людству як вічний, незмінний стандарт добра, зразок поведінки. Десять Заповідей визначають наш зв'язок з Творцем , а також наші обов’язки стосовно людей. Порушення цього Закону Святе Письмо називає гріхом: “Кожний, хто чинить гріх, чинить і беззаконня, бо гріх є беззаконням” (1 Івана 3:4).
Ұлыбритания алдыңғы қатарлы державалардың бірі ретінде Бірінші дүниежүзілік соғыстағы жеңісінің нәтижесінде өзінің көптеген саяси мақсаттарын жүзеге асырды. Германия Англиямен бақталас болудан қалды. Африкадағы неміс отарларының есебінен және Түркиядан тартып алған аумағы есебінен Британия отарлық империясы кеңейді. Версаль келісімі бойынша Германия төлеуге міндеттелген төлемнің көп бөлігі Англияға берілді. Алайда Ұлыбританияның қаржылық-экономикалық жағдайы соғыстың салдарынан біршама әлсіреген болатын. Ол ұлттық байлығының үштен бір бөлігін жоғалтты. Өндіріс салалары 20 %-ға қысқарды. Дегенмен 1914—1918 соғысқа қажетті тауарлар өндіру , автомобиль, ұшақтар жасау, химия өндірісін дамыту жолға қойылып, металл қорыту қарқыны айтарлықтай артты. Ал көмір өндіру, теңіз кемелерін жасау керісінше қысқартылды. Өндірісті ұлғайтудағы арасалмақтық қайшылықтар Англия экономикасына көп кедергі жасап, оның өнімдері қымбат болғандықтан, сатылым деңгейі төмендеді. Англия экспортына қарағанда, импорты 2 есе өскендіктен Ұлыбритания шетелдерден қарыз алуға мәжбүр болды. Егер соғысқа дейін АҚШ Ұлыбританияға қарыз болса, соғыстан кейін бұл державалар бір-бірімен орын алмастырды. 1919 жылы Англия АҚШ-қа 850 млн фунт стерлинг берешек болды. Дүниежүзілік қаржы орталығы Лондондағы Ситиден Нью-Йорктегі Уолл-стритке ауысты. АҚШ Англияны сыртқы саудадан қысқан сайын екеуінің арасындағы бәсеке күрес күшейе түсті. Англияға қарсылас болып Еуропада — Франция, Азияда Жапония саяси аренаға шықты.