Объяснение:
Західноукраїнські землі були строкатими етнічно: хоча більшість населення становили українці, у Східній Галичині значною була частка поляків та євреїв; у Північній Буковині — румунів; а на Закарпатті - угорців, румунів та поляків. З приходом австрійської адміністрації, у статусі чиновників на управлінців, на західноукраїнські землі переїздили також німці.
Суспільство продовжувало ділитися на стани: шляхту, духовенство, міщан та селян. Більшість українців проживала у селах. Лише незначна кількість належала до інших, більш привілейованих станів. Тому до соціальних відмінностей, значною мірою додавалися й національні. Найбільші міста — Львів, Броди, Ужгород, Чернівці, Тернопіль — були переважно не українськими.
Селяни вдавалися до саботування нестерпних повинностей, масових втеч, бунтів та навіть збройних виступів. Найчисленнішими стали холерні бунти на Закарпатті у 1831 році та повстання Лук'яна Кобилиці на Буковині у 1843-1844 роках. Неписьменний селянин Кобилиця підбурив інших, не менш неписьменних селян самовільно захопити пасовиська та луги у своїй окрузі. Він стверджував, що має дозвіл від самого цісара, тобто австрійського імператора. Насправді ж, Кобилиця купив звичайну книгу про права й повинності жителів гір, де йшлося зовсім про інше. Але перевірити ніхто не зміг. Повстання набуло значних масштабів. Кобилицю прозвали «гуцульським королем». Придушити повстання вдалося лише втручанням урядових військ.
ответ : 3),4),5).