Нові капіталістичні відносини, що зародилися наприкінці XVIII – першій половині XIX ст., наполегливо вимагали ліквідації кріпосного права, яке стало гальмом подальшого економічного розвитку. Ці протиріччя ще більше поглибила Кримська війна (1853–1856 pp.), яка дала поштовх до початку антикріпосницького руху. Приводом до цього став царський маніфест від 25 січня 1855 р. про створення рухомого ополчення. Селяни сприйняли зміст маніфесту як звільнення від кріпосної залежності. Вони масово записувались у "козаки", відмовляючись виконувати повинності. У лютому 1855 р. в Київській губернії виступи селян поширились на дев'ять повітів. Уряд кинув 16 ескадронів кавалерії, дивізіон піхоти, дві роти саперів. Відбулися криваві сутички між повсталими і військами, 39 селян було вбито, 63 – поранено. Цей рух отримав назву "Київська козаччина".
На квітень 1856 р. припадає другий виступ селян – так званий похід "у Таврію за волею". Після закінчення Кримської війни серед селян поширилися чутки, що можна переселитися на Кримський півострів, уряд надасть значну до звільнить від кріпацтва. Улітку 1856 р. біля Перекопу зібралися десятки тисяч селян. Тільки урядовим військам вдалося припинити цей рух.
Але селянські заворушення тривали. Кримська війна виявила економічну, політичну і військово-технічну відсталість Росії. Війна ще більше загострила кризу феодально-кріпосницької системи.
Царський уряд вирішив піти на реформи. Селянське питання мало вирішувати дворянство, серед якого були поширені два погляди щодо скасування кріпосного права. Кріпосники прагнули зберегти за собою землю і право на кріпосну працю. Ліберали відстоювали необхідність звільнення селян із наділами при обов'язковій винагороді поміщикам за землю та втраченого кріпака.
У 1856 р. в Харкові, пізніше в Києві, діяло таємне політичне товариство. Членами його були в основному студенти університету (М. Муравський, П. Завадський та ін.). Мета товариства: визволення селян від кріпосної залежності, встановлення республіканського правління. Меншість членів товариства була за встановлення конституційної монархії. Члени товариства вели пропагандистську діяльність, поширювали твори О. Герцена.
Отже, у середині XIX ст. необхідність ліквідації кріпацтва була очевидна і для "верхів". Антикріпосницький рух, що охопив різні верстви населення, змушував уряд шукати вихід із ситуації. У лютому 1861 р. цар видав маніфест про скасування кріпацтОбъяснение:
Парижская мирная конференция (18 января 1919 — 21 января 1920) — международная конференция, созванная державами-победительницами для выработки и подписания мирных договоров с государствами, побеждёнными в Первой мировой войне. Проходила с перерывами с 18 января 1919 года по 21 января 1920 года.
В конференции участвовало 27 государств (со стороны стран-победительниц: Соединённые Штаты Америки, Британская империя, Франция, Италия, Японская империя, а также Бельгия, Китай, Боливия, Бразилия, Куба, Эквадор, Греция, Гватемала, Гаити, Хиджаз, Гондурас, Либерия, Никарагуа, Панама, Перу, Польша, Португалия, Румыния, Королевство Сербов, Хорватов и Словенцев, Сиам, Чехословакия, Уругвай) и пять доминионов Великобритании (Ньюфаундленд, Канада, Южно-Африканский Союз, Австралия и Новая Зеландия).
Позже Севрский мирный договор 1920 года заменил Лозаннский мирный договор 1923 года — один из основных итоговых документов Лозаннской конференции 1922—1923, подписанных 24 июля 1923 года Великобританией, Францией, Италией, Японией, Грецией, Румынией, Королевством Сербов, Хорватов и Словенцев, с одной стороны, и Турцией — с другой.
Позиции других участников конференции были слабыми, поэтому на ней основные проблемы послевоенного устройства мира разрешала «Великая тройка» — американский президент Вудро Вильсон, британский премьер-министр Дэвид Ллойд-Джордж и премьер-министр Франции Жорж Клемансо. Ни одно из правительств, претендовавших в тот момент на статус законной всероссийской власти, не были приглашены на конференцию. Германия и её бывшие союзники были допущены на конференцию только после того, как были выработаны проекты мирных договоров с ними. На конференции был одобрен устав Лиги Наций