Гетьман Іван Мазепа є чи не найзнанішим у світі українцем. Він – герой численних європейських хронік, творів незліченної кількості митців, серед яких достатньо згадати Байрона, Пушкіна, Гюго, Словацького, Рилєєва, Чайковського. Разом з тим попри помітну роль у європейській історії Мазепа залишається напрочуд суперечливою постаттю в історії українській.
Набагато більше занепокоєння викликає ставлення до Мазепи як до зрадника України. Декому він уявляється лиш успішним кар'єристом, який скористався природними здібностями й таланом, щоб дістати владу, якою розпоряджався собі на догоду. Гетьмана буцімто цікавило тільки збагачення, а на інтереси населення він не зважав. Коли ж плани Петра І почали загрожувати амбіціям Мазепи, той вирішив перейти на бік його ворога, щоб за будь-яку ціну утримати владу. Незважаючи на позірну правдоподібність такої позиції, факти свідчать проти неї: Мазепа дбав про українські національні інтереси впродовж усього гетьманування. Очолюючи Гетьманщину, він видав універсал про захист прав козаків і низку охоронних універсалів містам. Мазепа намагався полегшити становище селян, обмеживши панщину двома днями на тиждень, пілтримував українську церкву, підтверджуючи універсалами права Київської митрополії, чернігівського та глухівського монастирів.
Теофан Прокопович писав: "Історик повинен уміти робити дві речі: говорити правду й не говорити неправди." Не слід змішувати правди з неправдою, тобто ми не повинні ідеалізувати Мазепу. Існують свідчення того, що він ішов до вершин могутності, користуючися не найморальнішими засобами; були в нього й суто людські слабкості, як-от жінки. Немає ніякої потреби з патріотичних міркувань перекручувати факти, аби перетворити Мазепу на янгола чи святого, – достатньо віддати йому належне як великому синові України, діяльному патріотові й мужньому оборонцеві інтересів української нації.
Для шведів Полтавська битва - це Карл ХІІ, для росіян – Петро І, а для українців – Іван Мазепа. І не дивно, що постать останнього викликає стільки суперечок. Адже, Росія довгий час вперто доводила нам, що він зрадник і ганьбить "великий руський народ", і ми, українці, забули, який неоціненний вклад зробив наш Гетьман для формування незалежної держави.
Мало хто знає, що Петро І довгий час дружив із Мазепою, радився із ним як із дорослішим і освіченішим політиком. Та ось подяка московського царя – залучившись підтримкою свого радника, він таємно вирішує ліквідувати політичну автономію України і віддати Правобережжя Речі Посполитій (нині – Польща). Саме тому Мазепа, який попри все прагнув здобути для українців незалежність, веде переговори із шведським Головнокомандуючим про формування україно-шведського союзу.
У жовтні 1708 року шведи вступають на українські землі із наміром через Харків і Курськ почати наступ на Москву. Серйозною перешкодою стало місто Полтава - його захищали 4,3-тисячний російський гарнізон на чолі з полковником Келіним і 2,6 тисяч місцевих мешканців.
Такий перебіг подій змусив Мазепу відкрито перейти на бік шведського короля і об'єднати сили для ведення війни із Московією. Слід зазначити, що не всі козаки погодились із рішенням Гетьмана; частина з них, очолювана Іваном Скоропадським, не зрадила царя і продовжувала бій тепер вже проти Карла ХІІ і Івана Мазепи.
Не все в україно-шведського союзу склалося добре. Ряд невдач призвели до поразки на полтавському полі. 8 липня (27 червня) 1709 року московиті здобули перемогу, а разом з нею – панівне становище в Європі, що їм його віддали шведи. Перше, що зробив російський цар, як тільки відчув смак перемоги – оголосив Мазепу зрадником. Гетьман залишався ним навіть після смерті – Радянський Союз активно пропагував цю ідею щодо Мазепи, і слід віддати йому належне – навіть українці в неї повірили.
Росія і досі вважає видатного українського Гетьмана ворогом, забуваючи про причини цієї мазепівської "зради". Любов до свого народу і своєї держави – ось що рухало ним у цій війні, і для нас це величезного значення вчинок.
Сходства
Глава - каган (только у огузов был джабгу)
Во всех трех, кроме Тюркского, управление было и обязанности были четко распределены - различные должности для тех или иных дел(вожди племен, советники, судебные функции, налоги - но в каждом каганате своя система)
Во всех четырех каганатах были междоусобицы за власть, которые ослабили государство и позволили соседям их захватить (Китай вторгся в Тюркский и Западно-Тюркский каганаты, огузы разгромлены кыпчаками(кимакским каганатом), а на кимаков пошли караханиды)
Различия:
Территория, ставка, племенной состав(в тюркском - теле(общее название всех тюркских племен), в западно-тюркском - он ок-будун(5 племен дулу и 5 нушеби), в огузском - 24 племени(12 бузуков и 12 учуков, племена индоевропейского и финно-угорского происхождения), в кимакском - 7 племен, самое крупное - кыпчаки)
религия: у тюркского и ЗТК - Тенгрианство, тотемизм (поклонение волку, у огузов - шаманизм и язычество, у кимаков появляется ислам
Объяснение: