— увеличение государственных доходов, в первую очередь путем достижения активного торгового баланса, поощрения и развития французской промышленности, увеличения вывоза промышленных изделий и сокращения ввоза изделий иностранного производства;
— учреждение специализированной Судебной палаты для разрешения дел в финансовой сфере;
— уменьшение размера прямого крестьянского налога (тальи), при увеличении косвенных налогов;
- аннулирование отдельных займов с целью уменьшения государственного долга;
— отмена внутренней таможни между северными и южными провинциями Франции (1664 г.);
— введение нового таможенного тарифа, максимально повысившего пошлины на иностранные товары, при запрещении вывоза из Франции сырья (1667 г.);
— проведение колониальной политики в Индии, Африке, Северной Америке; основание Луизианы, создание новых монопольных торговых компаний;
— развитие торгового и военного флота, улучшение шоссейных дорог, прорытие Лангедокского канала (1666—1681 гг.);
— создание больших централизованных мануфактур (королевские мануфактуры) путем субсидирования предпринимателей и предоставления им значительных привилегий.
Объяснение:
Лига Наций — плод Версальско-Вашингтонской системы и идея Вудро Вильсона, если я не ошибаюсь. Это международная организация, созданная в 1919 г., должна была предотвратить возникновение вооружённых конфликтов в мире разоружению и создать систему коллективной безопасности, быть дипломатитческой площадкой для обсуждения ряда международных вопросов.
В действительности эта идея была обречена на провал, поскольку была обречена сама Версальско-Вашингтонская система — миропорядок победителей. Лига Наций — это такая попытка победителей закрепить ситуацию в Европе, однако для некоторых государств (например, Германии) та ситуация была попросту неприемлема!
Лига Наций неоднократно показывала свою немощность и не выполнять свои главные задачи: гражданская война в Испании, итало-абиссинская война, японо-китайская, аншлюс, советско-финская, Вторая мировая война, в конце концов. Мир медленно приближался к пропасти, а Лига Наций ничего с этим поделать не могла. И дело тут даже не только в том, что чьи-то интересы не были учтены: западные государства ровно в такой же степени игнорировали площадку Лиги Наций. Так, например, не был услышан Советский Союз, который призывал к созданию системы коллективной безопасности, обращая внимание на рост германской угрозы; боязнь большевизма и некоторые иные неясные соображения взяли верх над здравым смыслом, что в конечном итоге привело как к полной дискредитации Лиги Наций, как организации, так и к развязыванию Германией Второй мировой войны.
Заключая, безусловно, некоторое влияние Лига Наций на международную политику оказала, однако эффективность этой организации оказалась близка к нулю, а следовательно и влияние Лиги Наций оказалось недостаточным для того, чтобы повлиять хотя бы на что-то.
У XV ст. в Україні в царині освіти ще зберігалися давні традиції. Початкові школи існували при великих церквах і монастирях у містах, а також у деяких садибах магнатів. Вчителями в основному були дяки, які навчали читати, писати та церковного співу.
Вихідці з України навчалися в багатьох європейських університетах, зокрема в Болонському, Краківському та Празькому. У Сорбонні імена студентів-українців, а також бакалаврів і магістрів зустрічаються вже у другій половині XIV ст., а в середині XV ст. Сорбонна мала кількох докторів-українців. Ті, хто здобув освіту за кордоном, повернувшись в Україну, поширювали тут передові ідеї гуманізму, зокрема вчення Яна Гуса. Дехто залишався працювати на чужині.
Наприкінці XV - на початку XVI ст. у Європі знали про наукову роботу Юрія Дрогобича (Котермака) у Болонському університеті, Павла Русина - в Краківському. У 1481 р. Юрій Дрогобич був обраний ректором Болонського університету. Він написав низку наукових праць з філософії, медицини, астрономії.
Кінець XIV ст. позначений змінами, що відбуваються й у народній творчості. Обрядова поезія істотно звільняється від культових елементів. Український народ створює прислів'я, приказки, казки, легенди. Починаючи з XV ст. зароджується епічна поезія - українські пісні й думи. Виконували їх народні співці - кобзарі. В основному ці твори відбивали історичну тематику, прославляли героїв. Найвідомішою є "Дума про козака Голоту".
В Україні й далі розвивається літописання. Цікаві історичні відомості містилися в "Короткому Київському літописі", датованому ХІV - ХV ст., а також у так званих литовських літописах. Поширення дістали й церковно-літературні твори: послання, житія святих. Особливо багато таких описів з'явилося в Києво-Печерській лаврі.
Поряд із церковною розвивалася й світська література, зокрема збірник "Ізмарагд" на морально-побутові теми, збірник повістей "Александрія" про Олександра Македонського, повісті про Троянську війну.
З'являються нові елементи в архітектурі. Будуються муровані замки з вежами, ровами, мостами (у Луцьку, Кременці, Хотині). Під впливом західної архітектури почали споруджувати безбанні храми. Було збудовано багато монастирів: Києво-Печерський, Дерманський, Унівський, Троїцький. Головними замовниками стають шляхта, міські та сільські громади, чиї естетичні вподобання впливали на архітектуру.
До найкращих зразків живопису цього періоду належать сюжети-композиції "Різдво Христове" і "Успіння Богородиці" у Кирилівській церкві в Києві (XIV ст.), малювання Онуфріївської церкви в селі Лаврове (XII ст.) і Вірменського собору у Львові (ХІV - ХV ст.). Дістали поширення ікони, намальовані на дошках. Серед іконописців вирізняється Петро Ратенський, який намалював ікону "Богородиця" у Володимиро-Волинському соборі й Петрівську ікону в Успенському соборі в Москві.
Подальшого розвитку набули також хоровий спів, танцювальні жанри інструментальної музики (гопак, козачок), музичний і танцювальний фольклор, гра на бандурі.
У цей період тривають формування й розвиток української народності. Питання про створення української народності складне й досі остаточно в історичній науці не вирішене.
Найпоширеніші три концепції: за першою частина російських істориків, виправдовуючи політику русифікації, яку здійснював царат, доводили, що впродовж усієї історії існувала і розвивалася лише одна великоруська народність, а української і білоруської народностей не було й немає, що вони є "відгалуженнями російського народу". Тим самим заперечувалося право цих народів на вільний національний розвиток.
Згідно з концепціями М. Карамзіна (1766-1826), В. Ключевського (1841-1911), М. Погодіна (1800-1875), Київська держава була результатом витвору великоруської народності. Російський письменник О. Солженіцин, претендуючи на роль знавця історії, у брошурі "Як нам облаштувати Росію?" пише: "Це все фальшива вигадка, що мало не з IX століття існував український народ з особливою неросійською мовою".
Друга концепція найповніше викладена у працях М. Грушевського (1866-1934). Він вважав, що не існує "загальноруської" історії, так само як не може бути й "загальноруської" народності, а може бути тільки історія "руських народностей".
Порогом історичних часів для українського народу М. Грушевський вважав IV ст. н. є. Він категорично відкидав претензії Московської Русі на частину давньоруської спадщини, правонаступником якої є виключно "українсько-руська" народність, бо саме вона створила Київську державу.