В державному устрої Спарти привілейованестан – спартіати – складали так звану «общину рівних». Це був пережиток військової демократії, характерний для перехідного періоду від родового суспільства до класового. Але «община рівних» в умовах спартанського рабовласницької держави виявилася воєнізованим об’єднанням панівного класу (стану спартиатов) для придушення ілотів і періеки.
Спартанці займалися військовою справою. Тільки воно вважалося гідним заняттям спартиата. Для того щоб вирощувати сильних і міцних воїнів, суспільний лад Спарти культивував спеціальну систему виховання.
Кожного новонародженого несли в вища державна установа Спарти – герусию, т. Е. Рада старійшин, після чого в спеціальній комісії вирішували, чи залишити дитину жити або вбити його. Якщо дитина народжувалася слабким і хворобливим, його скидали зі скелі. Здорового і сильного дитини спартанці залишали в живих, і він виховувався у матері до семи років. Потім він йшов у суспільну школу, де проводив час до повноліття, т. Е. До 18 років. У школі жили і вчилися. Режим спартанської школи був дуже суворим. Хлопчики спали на твердій циновці без подушки, ховалися легкою ковдрою. Єдиною їхньою одягом був плащ (гіматій). Ходили хлопці-спартанці босоніж взимку і влітку і з непокритою головою. Вони повинні були переносити однаково добре як спеку, так і холод.
Для того щоб виховати в хлопчиках витривалість, спартанське держава привчала їх до голоду і жадобі. Були дні, коли їх не поїли. Привчали їх і до перенесення фізичного болю. З цією метою при переході з молодшої вікової групи в старшу юних спартиатов сікли в урочистій обстановці. Це відбувалося біля храму Артеміди. Керувала обрядом жриця, що тримала в руках маленьку статуетку Артеміди. Коли жриця піднімала статуетку вгору, удари різок слабшали, коли опускала вниз, удари ставали сильнішими. При цьому жоден спартанський хлопчик не повинен був ні кричати, ні стогнати, так як це вважалося ганьбою.
У школі хлопчики займалися фізичними вправами і військовою справою. Метою такого прийнятого в суспільному ладі Спарти виховання було виростити сильного, загартованого воїна. Юнаки-спартанці вчилися читати, писати, рахувати, співати і танцювати, читати вірші на патріотичну тему. Займатися філософією і красномовством не дозволялося. Спартанські хлопчики привчалися говорити якомога коротше – «лаконічно» (від назви країни – Лаконія). Прикладом такого лаконізму можуть служити слова матері, що проводжала сина на війну. Вона дала йому щит і сказала: «З ним або на ньому».
У Спарті, єдиній державі Греції, зверталося велику увагу на виховання жінок, які користувалися загальною повагою. Спартанці вважали, що здорові діти можуть бути тільки у здорової матері. Тому дівчатка не займалися домашнім господарством. Це все робили ілоткі. Спартіаткі ж з дитинства займалися гімнастикою і спортом, вони вміли читати, писати, рахувати, як і хлопчики. У Спарті влаштовувалися змагання з гімнастики та легкої атлетики. Спочатку виступали юнаки, потім – дівчата. Збереглася статуя спартанської дівчини – переможниці в бігу.
Коли спартанці досягали повноліття, вони одружувалися, створювали сім’ю, але згідно вимоги спартанського суспільного ладу вся їх подальша життя носила чисто військовий характер. Цілий день з ранку до вечора вони перебували у військовому загоні з тими ж товаришами, з якими вчилися в школі. Вони разом займалися військовими вправами і разом їли. Вони обідали з військових підрозділах. Ці спільні обіди називалися в Спарті фидитії, греки інших міст називали їх сіссітіях.
Члени фидитії становили головну осередок спартанського суспільства – «общину рівних» – і володіли всіма політичними правами. Для того щоб бути членом фидитії, треба було вносити певний натуральний внесок на загальні обіди. Якщо спартіат збіднів і не міг зробити цього внеску, він вибував з фидитії і тим самим з «громади рівних». Він втрачав політичні права.
Вся спрямованість як спартанського державного виховання, так і подальшої суспільному житті спартіатов мала на меті зміцнення військової могутності країни. Спартіат насамперед повинен був бути воїном. І це була необхідність, викликана не близькістю зовнішнього ворога, а постійною спільним життям з пригніченим, вороже налаштованим населенням – ілотами.
Объяснение:
Целью Кокандской автономии было: создание независимого государства; ликвидация Советской власти в Туркестане.; при поддержке со стороны Турции объединить всех мусульман; отделение от Советской России и восстановление Кокандского ханства.