Объяснение:
Єресі та інквізиція
Від часу виникнення християнства існувало чимало варіантів священних текстів і формулювань основних положень християнства. Згодом тільки деякі з них визнані єдино правильними. Але існували інші тлумачення основних положень християнства, які церква називала єресями. У Західній Європі єресі поширилися в XI ст., але їх розквіт припав на XII XIII ст. Єретичні організації виникли у Франції, Німеччині, Італії та інших державах.
Одним із найпоширеніших був рух катарів (чистих), що виник на півдні Франції. Його прихильники не визнавали влади держави, заперечували насилля й кровопролиття. Католицьку церкву вважали творінням сатани, виступали проти накопичення церквою багатств.
*Індульгенція - письмове прощення гріхів, яке видавали священики від імені Католицької церкви, зокрема, за участь у хрестових походах. Пізніше за до індульгенцій церква збагачувалася, продаючи їх усім охочим. Тоді індульгенції видавали на прощення не лише минулих, й майбутніх гріхів.
Прихильники єретичного вчення вальденсів (за прізвищем купця з м. Ліона П’єра Вальдо) заперечували існування чистилища, у яке, за твердженням Католицької церкви, потрапляли померлі перед тим, як вирішиться їхня доля. Виступали вони й проти церковної обрядовості, ікон, молитов, культів святих, церковної десятини, військової служби, феодального суду, смертної кари, сповідували рівність і простоту іб життя перших християн.
Прихильники вчення альбігойців (від назви м. Альба) вимагали реформування церковної організації, зрікалися церковних обрядів і віри у святих, відмовлялися сплачувати десятину і будь-які податки на користь церкви.
Філій Август на страті єретиків. Середньовічна мініатюра. XV ст.
Суди інквізиції приймали рішення, керуючись такими положеннями:
- обвинувачений вважався винним, доки не довів зворотного;
- проти єретиків допускалися свідчення засуджених за наклеп, позбавлених громадянських прав, малолітніх дітей, відлучених від церкви;
- якщо свідок відмовлявся від свідчень, вони все одно зберігали силу;
- обвинуваченому не дозволялося мати адвоката, оскільки останній міг бути звинувачений у єресі;
- за законом тортури могли застосовувати тільки один раз (на практиці піддавали тортурам постійно);
- апеляції та прохання про помилування не розглядалися.
Якщо звинувачуваний визнавав провину, то його засуджували до ув’язнення, до роботи на галерах, грошового штрафу або прилюдного побиття батогом. Невизнання звинувачень каралося смертю. Засудженого спалювали на вогнищі або вішали на шибениці. Спалювання вважалося виявом милосердя, оскільки відбувалося без пролиття крові.
Перед стратою інквізиція проводила так званий акт віри. Засуджені йшли вулицями міста босоніж до міського собору, де відбувався святковий молебень. Їх супроводжувала процесія з ченців. Після цього зачитували й виконували вирок. Інквізитори забирали на користь церкви все майно, яке розподіляли між інквізиторами. Винагороджували й донощиків. Родичів засудженого на три покоління позбавляли всіх прав.
Особливо нещадною була іспанська інквізиція, ім’я її керівника Томаса де Торквемади стало уособленням надзвичайної жорстокості.
На початку XIII ст. у зв'язку з поширенням єретичних учень Римська католицька церква створила спеціальні церковні суди. Ці суди увійшли в історію під назвою інквізиції (від латинського - «розслідування», «розшук»). Суди підкорялися особисто папі, й ні імператори, ні королі не мали права заважати діям інквізиторів.
Інквізиція винищила тисячі жителів міст і сіл на півдні Франції, в Італії, Іспанії, Німеччині, Чехії й інших державах. Звинувачення в єресі часто використовували в боротьбі з політичними противниками і для захоплення їхнього майна.
Першими постраждали від дій інквізиції альбігойці. За наказом папи римського у 1209 р. проти них було оголошено хрестовий похід. Війна з невеликими перервами тривала майже 20 років і увійшла в історію під назвою Альбігойських війн. Вдираючись до міста, борці з єресями знищували все його населення, не жаліючи ні старого, ні малого. Коли в одного з папських посланців запитали, як відрізнити католиків від єретиків, він відповів: «Убивайте всіх, Бог впізнає своїх».
У 1484 р. спалахнула нова хвиля переслідувань, пов'язана з папською буллою про відьом і чаклунів. «Полювання на відьом» призвело до загибелі тисяч безневинних людей, переважно жінок.
Томас де Торквемада (близько 1420-1498) - монах-домініканець, який стояв на чолі інквізиції в Іспанії. Він був не тільки духівником королеви Ізабели Кастильської, фанатичної католички, а й сприяв її сходженню на трон. Склав кодекс інквізиції, процедуру суду і структуру органів інквізиції. Вирізнявся абсолютною непідкупністю і надзвичайною жорстокістю. Зокрема, масово запровадив аутодафе - публічне оголошення вироку інквізиції з наступним спаленням жертви. Ініціював переслідування мусульман та євреїв.
Рима.
Население Киевской Руси — жители Киевской Руси, возникшей в IX веке в результате объединения восточнославянских племён, ряда финно-угорских и балтских племён, а также народа русь (по мнению многих учёных, по происхождению скандинавы, называемые на Руси варягами; существуют также другие версии) под властью князей династии Рюриковичей. Состояло из нескольких социальных категорий (знать, духовенство, лично свободные рядовые жители, зависимое и полузависимое население). В этническом составе населения преобладала древнерусская этническая общность.
Польским бунтом - 1830-1831 гг. называют мятеж, организованный шляхтой и католическим духовенством в Царстве Польском и в граничащих с ним губерниях Российской империи.
Мятеж был направлен на отделение Царства Польского от России и отторжение от России ее исконных западных земель, входивших в XVI-XVIII вв. в состав бывшей Речи Посполитой. Конституция, дарованная императором Александром I Царству (Королевству) Польскому в 1815 г., предоставляла Польше широкие суверенные права. Царство Польское являлось суверенным государством, входившим в состав Российской империи.