Особливості розвитку українського руху в Галичині на початку XX ст. В Австро-Угорській імперії на початку XX ст. значно активізувалося суспільно-політичне життя. У різних регіонах загострювалися суперечки про необхідність реформування її державного устрою, виникали нові політичні об’єднання, виділялися нові лідери із власним баченням розв’язання проблем. Така ситуація галася і на західноукраїнських землях. Для Галичини основним залишалося польсько-українське протистояння. Діячі польського руху, що вели боротьбу за відродження своєї державності, фактично ігнорували права українців. Однак на початку XX ст. залишати поза увагою український рух у Галичині вже було неможливо. Завдяки діяльності українських політичних партій, громадських організацій, культурно-освітніх товариств тощо із пригнобленої безправної селянської маси сформувалося свідоме щодо своїх політичних інтересів українство.
У 1900 р. українськими громадськими діячами було проведено в Галичині й Буковині численні народні віча під гаслами поділу Галичини на польську та українську частини і приєднання до останньої українських земель Буковини. Так, на студентському вічі у Львові 14 липня 1900 р. тодішній студент, а згодом визначний громадський діяч Лонґін Цегельський виголосив програмну заяву: «Залишається одне, створити свій власний державний організм, свою власну незалежну самостійну українську національну державу в етнографічних границях по всій території, заселеній українським народом... Тільки в такій державі, тільки в самостійній Україні зможе відповідно зажити наша нація». Прагнучи досягти підтримки цієї ідеї, українські громадські діячі йшли до сіл. Допомагаючи українським селянам боротися за свої права, вони водночас сприяли усвідомленню ними необхідності бути господарями на власній землі. У 1902 р. селяни, підтримувані активістами Русько-української радикальної партії та Української національної демократичної партії (УНДП), розпочали масовий страйк у великих маєтках Східної Галичини, вимагаючи підвищення платні та впорядкування процесу еміграції. Страйк охопив близько 200 тис. селян і сільськогосподарських робітників. Керували ним місцеві осередки українських партій.
Объяснение:
1) Выбрал западное направления казахского народа, стал признанным лидером обще национальном демократического движения в Казахстане
2)Многогранная личность депутат первой государственной думы семипалатинская область комиссар временного правительства в 1917 году как лидера движения алаш затем он станет председателем национальной политической партии казахов алаш станет первым пример министром в Казахстане, был ученым , публицистом и идеологом газеты казах
3) Свою кристальную честность и порядочность он доказывал неоднократно, до самого последнего вздоха сохраняя преданность родной земле и ее народу. Этот человек был из тех, кто идет в политику не ради личных благ, а во имя общественного благополучия.
4) цель дать благополучие казахскому народу, Несмотря на уход Букейханова из политики, молодая советская власть видела в нем опасного враг
5)Публицистическая и журналистская деятельность – это особый, очень важный пласт в наследии Алихана Букейханова. Прекрасно понимая, что слово – лучшее оружие, он старался использовать его максимально и эффективно. За всю свою жизнь Алихан Букейханов успел поучаствовать в четырех научно-исследовательских экспедициях, написать полсотни серьезных научных трудов и более тысячи заметок и различных статей.
6) Он сделал большой в клад в освобождения казахского народа от гнета