Труд крепостного крестьянина, как и труд приписного рабочего в разы отличался от труда свободного наёмного рабочего, работающего за сдельную оплату. Крепостные крестьяне работали из рук вон плохо, так как их труд был принудительным.
Правительство Александра II опасалось крестьянских волнений. После окончания Крымской войны в южных губерниях прокатились стихийные восстания крестьян.
Говоря кратко о крестьянской реформе 1861 года, следует подчеркнуть, что и Милютин и Самарин поняли, что крестьяне должны быть освобождены обязательно с землёй. Помещикам за это давался выкуп, который гарантировался царским правительством. Это и стало сутью реформы.
Со дня подписания Манифеста крестьяне перестали считаться собственностью помещиков. Крестьяне каждого помещичьего имения были объединены в сельские общества.
В чернозёмных же губерниях, помещики шли на всевозможные ухищрения-крестьянам давались урезанные наделы, причём лучшие земли оставались у помещика, а болотистые и каменистые почвы доставались крестьянам.
Поразка у Столітній війні викликала політичну кризу династії Ланкастерів. Опозицію проти них очолив герцог йоркський Річард. Він вирішив скористатися з того, що Генріх VI був несповна розуму, а владу в країні тримала його дружина Маргарита. У 1455 р. Річарда оголосили регентом королівства. Такий поворот подій не влаштовував родину Ланкастерів, яка не бажала поступатися Йоркам. Зрештою, палацові інтриги переросли у відкриті збройні сутички між прихильниками двох родин і у громадянську війну, що дістала назву Червоної (елемент герба Ланкастерів) та Білої (елемент герба родини Тюдорів, що започаткувала після війни нову династію) троянд. На початку війни успіх був на боці Ланкастерів. Проте вже наступного року син Річарда за підтримки могутнього графа Уоріка став королем Едуардом IV. Королева Маргарита з сином утекла до Франції.
Едуард, ставши королем, відібрав усі землі в Ланкастерів та їхніх прихильників. Роздаючи ці володіння, він створив покірну собі нову знать.. Політика Едуарда IV викликала невдоволення навіть у його прихильників. Граф Уорік, посварившись із ним, утік до Франції, де уклав союз із Маргаритою.
У 1471 р. військо Ланкастерів на чолі з Уоріком висадилося в Англії та захопило Лондон. Генріха VI знову проголосили королем, але Едуард зумів повернути собі владу. Уорік, якого назвали "творцем королів”, Генріх VI та його син загинули, а Маргариту взяли в полон. Після смерті Едуарда IV королем мав стати його син Едуард V, але брат покійного короля герцог Річард Глостер наказав ув’язнити молодого короля та його брата у Тауер і сам проголосив себе королем Річардом III (1483 – 1485 рр.).
Його противники об’єдналися навколо одного з останніх Ланкастерів, який жив у вигнанні, Генріха Тюдора. Останній зібрав військо і висадився в Англії. Біля містечка Босуарт зійшлися дві армії. Річард III був зраджений, його армія розбіглася. Сам він загинув на полі бою. Корона з його голови відразу була покладена Генріху Тюдору, який став правити під ім’ям Генріх VII (1485 – 1503 рр.). Щоб остаточно примирити ворожі сторони, Генріх VII одружився з єдиною представницею Йорків, а в своєму гербі поєднав червону та білу троянди. Війна, що тривала 30 років, скінчилась.
мезолит а гаходиьмя в ботаее