Порівнюючи Китай та Японію на початку XX ст., ось причини, чому Китай перетворився на напівколонію, а Японія змогла зберегти незалежність:
Для Китаю:
Політична система: Китай мав слабу та нестабільну політичну систему, підпорядковану династії Цинь та імператорам. Влада була централізована, але зловживання та корупція знижували ефективність уряду.
Економічний розвиток: Китай страждав від масової бідності, нерівності та відсталості у порівнянні з розвинутими країнами. Іноземні держави, такі як Велика Британія, Франція та Російська імперія, використовували його як ринок для своїх товарів та сировини.
Зовнішня втручання: Китай став жертвою імперіалістичних амбіцій інших держав, які намагалися контролювати його ресурси та ринки. Європейські держави та Японія насаджували на нього свою сферу впливу, здійснювали торговельний домініон та примушували укладати нерівні договори.
Соціокультурний вплив: Китай мав багатовікову історію та вважався цивілізацією, що перевершує інші країни. Таке самоствердження призводило до ізоляції та відмови від західних інновацій.
Для Японії:
Політична система: Японія мала конституційну монархію з більш стабільною політичною системою. Імператор мав обмежені повноваження, а фактична влада належала політичним партіям та уряду.
Економічний розвиток: Японія успішно здійснила процес індустріалізації та модернізації. Вона активно впроваджувала західну технологію, організовувала власне виробництво та здобула позицію економічного лідера.
Зовнішня втручання: Японія успішно уникнула колоніальної експлуатації завдяки своїй здатності відстоювати свою незалежність та веденню рівноправних договорів з іншими державами. Вона навіть сама активно втручалася в інші регіони, займаючи Тайвань та Корею.
Соціокультурний вплив: Японія виявила готовність до адаптації західної культури та технологій, використовуючи їх як засоби для власного розвитку. Вона успішно поєднала свої традиційні цінності з новими ідеями.
За часів Русі-України українські землі були частиною Київської Русі та входили до складу Великого князівства Литовського. Державний устрій був феодальним, де на вершині був князь, а населення поділялося на дві категорії: дворяни та селяни.
Соціальні відносини були суто ієрархічними. Дворяни мали привілеї, такі як право на землю та участь в управлінні державою, у той час як селяни були зобов'язані працювати на землевласників та виконувати їх накази.
Господарство на українських землях було засноване на землеробстві та скотарстві. Більшість землі належала князям і боярам, які використовували її для потреб і здачі у найм.
Культурний вплив на українські землі мали різні народи, такі як греки, литовці та поляки. Вони зробили свій внесок у розвиток культури, освіти та релігії на українських землях.
Релігія на українських землях була православною, але також були присутні католицизм та іудаїзм. Важливим центром православної релігії була Київська митрополія, яка включала більшу частину українських земель.