Развитие и усовершенствование обработки железа позволило феодалу-рыцарю иметь доспехи, защищавшие его от стрел, меча и копья. В этот период был создан крепкий и гибкий клинок; меч удлинился и превратился из рубящего в колющее оружие (шпагу) ; тяжелым стало копье конного воина; совершенствовались, но одновременно и утяжелялись доспехи. Рыцарское вооружение состояло из меча и тяжелого копья, представлявшего собой металлический наконечник ромбической формы, насаженный на длинное древко. Копье применялось для удара; метание копий с коня не практиковалось. Оружием рыцаря являлись также булава и топор. Булава была излюбленным оружием феодалов-епископов и аббатов. Так как церковь запрещала им проливать кровь, они действовали не мечами и копьями, а били своих противников булавой. В бою при Бувине (1214 г. ) один французский епископ, добравшись до английского командующего, так ударил его булавой по голове, что тот без чувств повалился с коня на землю.
Доспехи рыцаря состояли из панциря, кольчатой рубашки, заимствованной у славян и сменившей прежние неудобные кожаные латы с металлическими пластинами, шлема, металлических перчаток и таких же чулок. Рыцарский шлем в 11 веке был простой, без забрала, лицо оставалось открытым, и лишь нос защищался металлической пластинкой. К 13 веку шлем стал прикрывать все лицо рыцаря, оставались только узкие щели для глаз и маленькие отверстия для дыхания.
Рыцарь 13 века был весь закован в доспехи, не оставалось открытым ни одной части тела. Когда в бою при Бувине французский король Филипп Август был сбит с коня, враги не могли найти в его снаряжении ни одной щели, через которую можно было бы поразить короля кинжалом. Пока они тщетно пытались это сделать, подоспевшие на французские рыцари освободили короля.
Рыцарь имел щит, который сначала был круглым, а потом продолговатым. Этот щит во время боя закрывал почти всего рыцаря. Боевой конь тоже был защищен железом. Коня можно было поразить только снизу, в живот.
В своем защитном вооружении рыцарь был настолько неуклюж, что если его сбивали с коня, то он сам, без посторонней не мог встать на ноги. Рыцарский конь также был чрезмерно перегружен. Документы того времени отмечают жалобы на худокон-ность и малое количество коней, годных для боя. Кавалерия рыцарского типа была неповоротливой. Это были тяжелые, медленно двигавшиеся войска. В атаку рыцарский конь шел шагом, в лучшем случае — рысью.Удачи:)
Відповідь:
У перші віки I тисячоліття до н. е. латини, сабіни, вольски, екви, самніти знаходилися на стадії розкладання первіснообщинних відносин, жили в умовах військової демократії. На цій стадії розвитку війна є постійною спільною роботою, яка ведеться заради захоплення об’єктивних умов існування і для зміцнення цих захоплень. Головним об’єктом завоювань була земля. Під час набігів захоплювалися худоба, зброя, будь-яке начиння. З ростом продуктивних сил з’являються надлишки продукції, поширюється патріархальне рабство, збільшується народонаселення. Це призводить до того, що значення війни зростає.
Рим із самого початку воює з сабінами, латинами, етрусками. Спроби оволодіти правобережжям Тибру успіху не мали, але римлянам вдалося перекинути міст через річку. При Анке Марциї римляни поставили під свій контроль гирло Тибру з його соляними розробками, а при останніх царях опанували м. Габії, відняли частину території у вольсків і затвердилися в Південній Лації, заснувавши колонію Сігнію і порт Цирцеї.
Зі встановленням Республіки розширення римської території тривало. У завойовані землі римляни виводили колонії, які ставали форпостами подальших завоювань. Античний Рим не міг обійтися без колонізації. Низький рівень розвитку продуктивних сил обумовлював обмеження населення в полісах і тим самим відхід частини громадян в колонію. Основа її проводилася за рішенням народного зібрання, що визначало місце поселення і число колоністів. Для організації колонії обиралася комісія з трьох чоловік, яка давала їй ім’я, здійснювала контроль за розмежуванням території, виділенням в ній громадських і приватних земель і здійсненням релігійних обрядів. Практичну роботу проводили фахівці-землеміри.
Міжнародне становище і війни Риму в V ст. до н. е.
Спочатку Рим був ординарним містом Лація і входив в союз 30 латинських міст. У кінці царської епохи Рим зайняв переважаюче положення в Лації, його ріст і експансія почали тривожити латинів. З кінця VI ст. до н. е. ситуація змінюється. У зв’язку із вигнанням з Риму етруського царя Тарквінія Гордого (510 р. до н. е.) активізувалися етруски. Цар міста Клузія, Порсена, надаючи до Тарквінію і сподіваючись на підтримку невдоволеного патриціями плебсу, обложив Рим. У римських легендах боротьба з Порсеном зображується як ланцюг патріотичних подвигів героїв. Так, один із них, знатний юнак Гай Муцій, прагнучи убити Порсену, пробрався у ворожий табір, але помилково убив його секретаря. Він був схоплений і доставлений до царя. На допиті Муцій, демонструючи свою стійкість, поклав руку на вогонь для жертвопринесень, і спокійно переносив нестерпний біль. Убитий цим, Порсена відпустив героя, а Муцій, який втратив спалену праву руку, отримав в Римі почесне прізвисько Сцеволи (Лівші). Насправді ж Рим впоратися з Порсеною самостійно не зміг. На до йому прийшли латини і одвічні вороги етрусків — кампанські греки. Їх об’єднаними зусиллями і була досягнута перемога під Аріцієй (508 р. до н. е.).
Проте після відображення загальної небезпеки відношення римлян з латинами погіршали і вилилися в так звану 1-у Латинську війну. Вона тривала декілька років і закінчилася до 493 р. до н. е. миром. Рим вимушений був вступити в новий союз з латинами на умовах невтручання в їх внутрішні справи, взаємної військової до рівного поділу здобичі. Латини, з якими був укладений договір, складали тоді федерацію 8 міст, яка виникла, ймовірно, в період боротьби з Порсеною. Союз групувався навколо загальних святинь і культів — Юпітера Лаціарського на Альбанській горі, Юнони в Лавінії, Діани у Немейского озера. Члени союзу були рівноправні. На чолі його стояв виборний диктатор. За місцем зборів союз називався Аріцийською федерацією, активну роль у ньому грало місто Тускул.
Пояснення: