ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА ВІТОВТА
У 1370 р. помер без нащадка чоловічої статі останній польський король з династії П'ястів Казимир III Великий. Престол успадкувала його онука Ядвіґа, але, згідно з польськими звичаями, влада могла бути обійнята лише по мечу — королева царствує не правлячи. За чоловіка для юної Ядвіги після довгих дебатів Пани радні вирішили за найвигіднішого партнера по боротьбі з німецьким Орденом — тодішнього великого князя литовського Ягайла Ольгердовича. Платою за польську корону мусило стати визнання її зверхності над землями Великого князівства. Така акція зміцнювала розхитану власними внутрішніми суперечностями Польщу і влаштовувала Ягайла, позиції якого в Литві складалися досить непевно. Передсмертна воля Ольгерда, що вмираючи (1377), заповів престол не комусь із старших синів, а молодшому, та ще й від другої жінки Ягайлові, викликала напругу всередині клану русифікованих Ольгердович
У 1381 р. князь Кейстут, брат Ольгерда, спираючись на підтримку українських, білоруських і литовських феодалів, які шукали зближення з Москвою в антиординській боротьбі, захопив Вільно й усунув Ягайла від влади. Однак з до Тевтонського ордену Ягайло вже у липні 1382 р. відновив свою владу і полонив Кейстута та його сина Вітовта. Через кілька днів Кейстут був задушений у підземеллі Кревського замку. Вітовту вдалося втекти у Пруссію, звідки він розпочав активну боротьбу з Ягайлом за великокнязівську владу. У 1384 р. Ягайло уклав з Вітовтом мир і зобов'язався віддати йому усі землі його батька. Але становище Ягайла залишалося непевним, загроза його владі з боку удільних князів не була усунута, тривав наступ Німецького ордену. За цих умов Ягайло вирішив укласти союз з Польщею. Польські пани, зі свого боку, були зацікавлені в об'єднанні Польщі та Литви, сподіваючись з до литовсько-руських збройних сил відбити наступ німецьких рицарів, повернути собі загарбане ними я і нейтралізувати спроби Литви оволодіти Галичиною та Західною Волинню. Крім того, підштовхуване Римом католицьке духовенство Польщі сподівалося поширити католицтво на литовські,українські та білоруські землі.
15 серпня 1385 р. у Креві (нині містечко Гродненської обл. в Білорусі). був підписаний договір між польськими послами і Ягайлом, а також його братами Скиргайлом, Корибутом, Вітовтом і Лугвенем, що репрезентували литовських удільних князів. Ягайло зобов'язався прийняти католицтво й хрестити все литовське населення, приєднати до Польщі всі литовські, українські й білоруські землі. Це була спроба об'єднати два мало схожі між собою державних організми. Велике князівство Литовське мало нкорпоруватися у склад земель польської корони. У лютому 1386 р. Ягайло прибув до Кракова, хрестився, прийнявши ім'я Владислава, одружився з польською королевою Ядвігою і в березні був коронований польською короною. Кревська унія стала реальною загрозою державній самостійності Великого князівства Литовського й збурила гостру протидію литовсько-білорусько-української знаті. Вже навесні 1385 р. князь Андрій Ольгердович Полоцький розпочав воєнні дії проти Ягайла на Вітебщині. Найбільш активно проти Ягайла виступив енергійний і честолюбний Вітовт (1392—1430), незадоволений своїм підлеглим становищем при двоюрідному братові. Усобиця закінчилась договором в Острові (1392), згідно з яким Вітовт одержав Троки та інші волості Кейстута у корінній Литві, зберігаючи одержану раніше Луцьку волость на Волині. Разом з цим, на нього покладалася, за висловом польського середньовічного історика Длугоша, «вся управа земель литовських і руських», тобто він став фактичним намісником Ягайла у Великому князівстві Литовському
17 березня 1861 року парламент Сардинії проголосив створення Італійського королівства, яке об'єднало всі незалежні італійські держави в єдину країну під владою Сардинського королівства, король якого Віктор Емануїл II став королем Італії. За межами нового державного утворення залишились Венеція, Папська область і Трієст, які увійшли до його складу у 1866-у, 1870-у і 1919-у роках відповідно. Тимчасовою столицею об'єднаного королівства, яке керувалось ліберальною конституцією Сардинії 1848 року, став Турин.