Я сам не могу найти ответ к меня СОР
календарю) во Франции был совершен государственный переворот. Его результатом явилось отстранение от власти Директории и создание нового временного правительства во главе с Наполеоном Бонапартом.
К 1799 году Директория потеряла авторитет в глазах общества. Самый влиятельный деятель умеренно-республиканской партии, директор Сийес давно уже носился с мыслью о непригодности конституции III (1792) года и вырабатывал свой собственный проект государственного устройства, которое должно было, по его мнению, дать устойчивость внутреннему порядку. С этой целью он стал объединять все антидемократические элементы среди тогдашних политических деятелей, не желавших возвращения Бурбонов. Ему удалось расположить в пользу своего плана многих членов обоих советов, которые стали называть себя реформистами.
Узнав о планах Сийеса, Наполеон Бонапарт, который вынашивал планы захвата власти вошёл с ним в соглашение. Вдвоем они очень быстро подготовили государственный переворот, с целью введения новой конституции. Солдаты боготворили Наполеона, генералы, по разным соображениям, не хотели мешать предприятию. Сийес распустил слух об опасном якобинском заговоре и устроил так, что те депутаты совета старейшин, на которых он не рассчитывал или которых боялся, не попали на заседание, в котором предполагалось принять задуманные заговорщиками решения.
18 брюмера (9 ноября) старейшины были созваны в 7 часов утра. Собравшиеся депутаты единогласно вотировали перенесение законодательного корпуса в Сен-Клу, где оба совета должны были собраться на другой день не ранее полудня. Исполнение этого декрета было возложено на генерала Бонапарта; ему предоставлялось право принять все меры, необходимые для безопасности республики, и подчинялись все местные вооружённые силы. Вместе с тем, всем гражданам вменялось в обязанность оказывать ему при первом требовании с его стороны. К нации совет старейшин обратился с особым манифестом, в котором декретированные меры оправдывались необходимостью усмирить людей, стремящихся к тираническому господству над национальным представительством, и тем обеспечить внутренний мир.
Бонапарт, окружённый генералами и офицерами, немедленно отправился на заседание совета, где произнес короткую речь с обещанием поддерживать «республику, основанную на истинной гражданской свободе и на национальном представительстве». Дело было уже сделано к тому времени, когда должно было начаться заседание совета пятисот; последнему был только сообщен декрет старейшин, и брат Наполеона Люсьен Бонапарт, бывший председателем совета, объявил заседание отсроченным до другого дня.
Тем временем по предварительному уговору двое директоров, Сийес и Дюко, подали в отставку, а третьего (Барраса) к ней принудили: нужно было уничтожить существовавшую в то время исполнительную власть — с выходом в отставку трёх членов директория не могла более действовать. Остальные два директора (Гойе и Мулен) были взяты под стражу.
На другой день в 12 часов дня оба совета собрались в Сен-Клу, совет старейшин — в одной из зал дворца, совет пятисот — в оранжерее, и оба были в большой тревоге. Смятение старейшин увеличилось, когда им дали знать об отставке трёх директоров. В совете пятисот принято было решение поголовного возобновления присяги на верность конституции III года. Узнав об этом, Бонапарт, находившийся в одной из комнат дворца, решился действовать. Совершенно неожиданно он появился в зале совета старейшин и начал говорить о каких-то опасностях, грозящих республике, о необходимости защитить свободу и равенство.
«А конституция?» — перебил его один из депутатов. «Конституция! — воскликнул генерал. — Но вы её нарушили 18 фрюктидора, вы её нарушили 22 флореаля, вы её нарушили 30 прериаля! Конституция! На неё ссылаются все партии, и она всеми партиями была нарушена; она более не может нас , потому что её никто более не уважает».
Из залы заседания старейшин генерал отправился в оранжерею, в сопровождении четырёх гренадеров. Вид вооружённых людей в собрании представителей народа привел некоторых из них в страшное негодование: они бросились на генерала и стали его толкать к выходу. Бонапарт, совершенно растерявшись, с разорванным платьем, был почти вынесен на руках гренадерами, под крики «вне закона», раздававшиеся в оранжерее.
В історії бурхливого XX-го століття Голодомор 1932-33 років в Україні посідає особливе місце.
Перший масовий голод, що розпочався відразу ж після закінчення громадянської війни та придушення української революції, охопив значну частину України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії. Причини його частково мали об'єктивний характер - посуха 1921 року, економічні наслідки першої світової та громадянської воєн. Але найголовнішими чинниками стали: крах сільськогосподарської практики тодішнього режиму, скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики воєнного комунізму, директивні методи компартійного керівництва, яке розподіляло наявні продресурси на користь промислових центрів, передусім тих, що знаходилися поза межами України.
Голод 1932-33 років охопив ті ж самі регіони України, але цього разу його спричинили,насамперед, політичні чинники. Голодомор 1932-1933 рр. був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом.
Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом сталінської політичної системи проти мирних людей, проти українців як нації і, зокрема, проти селян як класу. Внаслідок чого зник не тільки численний заможних і незалежних від держави селян-підприємців, але й цілі покоління землеробського населення. Було підірвано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади та забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення.
У статті I Конвенції проголошується: „Сторони, які домовляються, підтверджують, що геноцид, незалежно від того, чи здійснений він у мирний або воєнний час, є злочином, який порушує норми міжнародного права, і проти якого вони зобов’язуються вживати заходи попередження і карати за його здійснення”. Стаття II подає визначення геноциду: „Дії, здійснювані з наміром знищити повністю або частково будь-яку національну, расову
Росія, хоч і приєдналася до Спільної заяви, чинила значний опір продовженню Україною роботи щодо міжнародного визнання голодоморів. Зокрема, МЗС РФ у письмовій формі виклало свою позицію щодо відповідного положення виступу Міністра закордонних справ на 59-й сесії ГА, де російська сторона наголосила, що вважає питання закритим після схвалення Спільної заяви на 58-й сесії Генасамблеї і "подальше обговорення цієї теми в ООН є контрпродуктивним". У МЗС РФ однозначно негативно сприйнято й ідею щодо приділення уваги проблемі голодоморів з боку спеціального радника Генсекретаря з питань геноциду
У 2003-2007 pp. у багатьох країнах світу зусиллями дипломатичних установ України за кордоном проведено велику кількість заходів по вшануванню пам'яті жертв голодоморів, масових політичних репресій та примусових виселень. Відбулися тематичні збори, виставки, лекції, церковні панахиди, траурні мітинги та ін., що значною мірою сприяло підвищенню рівня обізнаності світової громадськості про трагедію українського народу.
Дорученням Президента України № 1-1/863 від 14.07.2004 р. щодо гідного вшанування в Україні пам'яті жертв голодоморів, масових політичних репресій і примусових виселень визначено продовжити роботу, зокрема, щодо визнання світовою спільнотою голодомору в Україні 1932-1933 pp. геноцидом українського народу.
Питання вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-33 років було внесено Україною у співавторстві з 45 іншими країнами-членами ЮНЕСКО: Азербайджаном, Алжиром, Аргентиною, Бангладеш, Буркіна-Фасо, Венесуелою, Габоном, Гватемалою, Гвінеєю, Гондурасом, Грузією, Демократичною Республікою Конго, Екваторіальною Гвінеєю, Естонією, Замбією, Зімбабве, Казахстаном, Камеруном, Канадою, Кенією, Коста-Рікою, Кот-д’Івуаром, Кувейтом, Киргизстаном, Латвією, Литвою, Маврикієм, Мадагаскаром, Македонією, Молдовою, Монако, Нігером, Нігерією, Парагваєм, Перу, Польщею, Свазілендом, Сенегалом, США, Суринамом, Таджикистаном, Уругваєм, Філіппінами, Францією та Чехією.
вроде население если нет ответь на мой так же вопрос и забери свой
Объяснение:
.