Відділ археології ранніх слов’ян був створений 1974 р. за ініціативою доктора історичних наук, а згодом член–кореспондента НАН України, професора В. Д. Барана. Від 2002 р. відділ очолював доктор історичних наук, професор Д. Н. Козак. З 2011 по 2019 рр. відділ носив назву «Відділу археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень»». З 2019 р. відділ має назву «Відділ археології ранніх слов’ян». Завідувач відділу — кандидат історичних наук О. В. Петраускас.
Пріоритетним напрямом роботи відділу є дослідження етногенезу та ранньої історії слов’ян, що передбачає розробку таких проблем як формування етнокультурної слов’янської спільності, періодизація ранньослов’янської історії, взаємостосунки слов’янського населення та сусідніх етнічних груп і держав, визначення шляхів розселення слов’ян і їх місця в історії ранньосередньовічної Європи, процеси формування слов’янських народів і передумов виникнення Давньоруської держави, дослідження господарства й соціальної структури слов’янського суспільства, його матеріальної та духовної культури.
Ще до організації спеціального відділу археологія ранніх слов’ян в Україні мала значні здобутки. Пам’ятки цього часу досліджували співробітники Української академії наук від перших років її організації. Зокрема, в 1919–1920 рр. М. О. Макаренко здійснив дослідження слов’янських городищ переддержавного часу поблизу м. Ромни (Монастирище, Ведмеже). У 1924 р. вчений продовжив дослідження на городищі Монастирище, виділив роменську культуру та пов’язав її з літописними сіверянами. 1926 р. М. О. Макаренко досліджував Гурбинецький могильник черняхівської культури, а П. І. Смолічев — Масловський, які надалі (1928–1929) продовжив С. С. Гамченко. У 1929 р. В. Є. Козловська провадила розкопки поселення та могильника черняхівської культури поблизу с. Дідівщина на Київщині.
Відділ археології ранніх слов’ян був створений 1974 р. за ініціативою доктора історичних наук, а згодом член–кореспондента НАН України, професора В. Д. Барана. Від 2002 р. відділ очолював доктор історичних наук, професор Д. Н. Козак. З 2011 по 2019 рр. відділ носив назву «Відділу археології ранніх слов’ян та регіональних польових досліджень»». З 2019 р. відділ має назву «Відділ археології ранніх слов’ян». Завідувач відділу — кандидат історичних наук О. В. Петраускас.
Пріоритетним напрямом роботи відділу є дослідження етногенезу та ранньої історії слов’ян, що передбачає розробку таких проблем як формування етнокультурної слов’янської спільності, періодизація ранньослов’янської історії, взаємостосунки слов’янського населення та сусідніх етнічних груп і держав, визначення шляхів розселення слов’ян і їх місця в історії ранньосередньовічної Європи, процеси формування слов’янських народів і передумов виникнення Давньоруської держави, дослідження господарства й соціальної структури слов’янського суспільства, його матеріальної та духовної культури.
Ще до організації спеціального відділу археологія ранніх слов’ян в Україні мала значні здобутки. Пам’ятки цього часу досліджували співробітники Української академії наук від перших років її організації. Зокрема, в 1919–1920 рр. М. О. Макаренко здійснив дослідження слов’янських городищ переддержавного часу поблизу м. Ромни (Монастирище, Ведмеже). У 1924 р. вчений продовжив дослідження на городищі Монастирище, виділив роменську культуру та пов’язав її з літописними сіверянами. 1926 р. М. О. Макаренко досліджував Гурбинецький могильник черняхівської культури, а П. І. Смолічев — Масловський, які надалі (1928–1929) продовжив С. С. Гамченко. У 1929 р. В. Є. Козловська провадила розкопки поселення та могильника черняхівської культури поблизу с. Дідівщина на Київщині.
Оба царя были не династическими, то есть, они не по наследству получили трон, а за счет своих личных побед. Поэтому положение обоих было шатким. Но Борис Годунов был компетентным политиком и интриганом, он до своей официальной коронации уже фактически правил страной от имени своего не слишком умного деверя Фёдора Иоанновича Блаженного. Он разбирался во внешней и внутренней политике, получил образование и воспитание знатного боярина, каковым являлся по рождению. Если бы не неблагоприятное стечение обстоятельств, дестабилизировавшее Россию в его правление, он мог бы стать полноправным основателем новой династии.
Лжедмитрий же был авантюристом, и его попадание на трон - слепая и шальная удача, которая вскоре повернулась к нему задом. Даже поддержка Речи Посполитой, на которую он во многом опирался, не могла обеспечить постоянство его правления. Он предпринимал спорные реформы, в том числе слишком резкую попытку внедрения западных порядков, чем настроил против себя русских.
Оба царя, несомненно, были необычны для России, но каждый по своему.