Розвиток української культури у XIX ст. відбувався в доволі складних умовах. Саме в цей період було завершено послідовну політику позбавлення України державності й національних досягнень та культурних здобутків попередніх десятиліть. Територія України входила до складу Російської й Австро-Угорської імперій, де український народ зазнавав важкого соціального й національного гноблення. Жорстока русифікаторська політика царату була спрямована на нівелювання української національної культури (Валуєвський циркуляр і Емський указ).
Объяснение:
Афинская демократия была не только одной из самых ранних демократий в истории человечества, но и одной из совершенных. Общество состояло из свободных жителей полиса, и рабов, в основном приобретенных горожанами для выполнения тех или иных работ или услуг. Рабы, как правило, не имели гражданства полиса, и потому не могли участвовать в выборах. Итак, достоинства афинской демократии: граждане имели равные права, было народовластие. Должности в полисе были выборными, а чиновники должны были отчитываться перед народом за свои дела. За свою деятельность должностные лица получали оплату. Были у афинской демократии и свои недостатки - во-первых, граждане полиса находились в относительном меньшинстве по сравнению с остальными жителями. Женщин до управления городом и других должностей не допускали. Законы, установленные для Афин, обслуживали исключительно граждан полиса и защищали только их. И наконец - в спорных вопросах бросался жребий, что не всегда принятию лучшего решения или выбору лучшей кандидатуры на какую-либо должность.
Объяснение:
Терени захоплені арабами простягалися далеко за межі Аравійського півострова у формі мусульманської імперії із ареалом впливу, який простягався від кордонів Китаю і Індії, по всій Центральній Азії, на Близькому Сході, в Північній Африці, Сицилії, і Піренейському півострові.
Мусульманські завоювання привели до краху імперії Сасанідів і великих територіальних втрат Візантійської імперії. Причини мусульманського успіху важко відновити наразі, в першу чергу тому, що лише фрагментарні джерела дійшли до сьогодення. Більшість істориків згодні, що Сасаніди і візантійці були у військовому та економічному плані виснажені після десятиліть війни один з одним[en]. Швидке падіння вестготів Іспанії наразі важко пояснити.
Деякі євреї та християни в імперії Сасанідів та євреї і монофізити в Сирії були незадоволені і спочатку іноді навіть вітали мусульманське завоювання, значною мірою через релігійні конфлікти в обох імперіях[3]. Разом із Візантійським Єгиптом, Палестиною і Сирією, ці землі були всього кілька років, перш ніж були захоплені у персів, та перебували під владою Візантії протягом не більше 25 років