Зодчество Древней Руси - яркая страница в истории мировой архитектуры. Развиваясь, оно большой и сложный путь, отражая своеобразные социальные условия жизни народа.
Древнерусское зодчество при наличии большой монументальности характеризуется чрезвычайной пластичностью форм, каким-то особым ощущением их спокойствия и незыблемости, соизмеримостью с размерами человека, его масштабами и потребностями. Все это относится так же в полной мере к интерьерам светских и культовых сооружений.
Древнерусское зодчество, развивавшееся на протяжении восьми веков, до конца ХVII столетия, дает целостную картину развития достаточно устойчивых и постепенно эволюционизирующих стилистических черт и признаков. Параллельно развивались формы деревянной и каменной архитектуры. причем деревянное строительство явно преобладало и оказывало значительное влияние на каменное. Основной строительный материал на Руси - дерево - использовался для строительства всех видов сооружений -жилых домов, городских укреплений, дворцовых зданий, церквей. Город Древней Руси вплоть до ХVII пека оставался в основном деревянным. В деревянных постройках объемно-планировочная структура определялась бревенчатой конструкцией и ее естественными параметрами; однако при всей жесткости деревянной строительной системы народные мастера-зодчие умели композиционно ее разнообразить и пластически оживить. В результате возникает очень широкая композиционная амплитуда от простейшей крестьянской избы-сруба до сложнейших объемных решений, типа шатровых и ярусных храмов.
«Дерево украшало Русь теремами и деревянными храмами, избами и мельницами, колодцами, и, конечно, за долгие годы сложилось искусство резьбы и росписи по дереву.
Людина спочатку, будучи істотою цікавим, цікавився історією. І не важливо, чия це історія. Історія людини, держави, а може й усього світу. Адже заглянути в минуле, повчитися помилок предків, отримати уроки невдач і падінь, проаналізувати ситуацію в сьогоденні - ох як буває необхідно. Де ще брати рада, як не у історії. Минуле не змінити, як не старайся, а ось сьогодення і, тим більше, майбутнє, поки воно не стало минулим, людина змінити в силах. Ну, і, нарешті, порадіти, загордитися своїми предками. Відчути себе спадкоємцем великих традицій і звичаїв, зрозуміти закономірності перетворення ідей у матеріальні речі і вчинки, усвідомити свою причетність до подій у сьогоденні і відповідальність за це перед своїми нащадками. Все це надає історія, постійно доводячи свою необхідність не тільки в наукових колах, але й у справах житейських, побутових. Історія не раз показувала свою циклічність. Різниця лише в часі та персонажах. Але події-то повторюються. І повторюються із завидною періодичністю. Адже не можна ж сказати, що історія не показує нам часів, наприклад, розпаду єдиної держави на окремі і незалежні території? Не можна. Було таке вже. Або, наприклад, спроби експансії Російської держави з боку країн Європи? Теж було. І неодноразово. І таких прикладів, якщо придивитися уважніше, можна знайти величезну масу і, відповідно проаналізувати: як всі ці речі «проходили», як їх допускали, як з них викручуватися. Уроків маса і відносяться вони не тільки до держави в цілому, але і до конкретної людини. Адже не дарма авторитетні вчені порівнюють життя та функціонування держави з життям і функціонуванням окремої людини. Зрозуміло, звичайно, що досконально, у всіх проявах та варіаціях, історію вивчити просто неможливо. Адже не можна з точністю стверджувати, про що думав і що відчував той чи інший персонаж, або що послужило поштовхом до певних дій і які причини у цього поштовху, оскільки історія є не тільки списком дій, розташованих у хронологічному порядку, але і переплетенням набагато більшої кількості факторів, ніж час, місце розташування та площу. З одного боку це робить важчою вивчення історії , А з іншого, робить цей процес неповторно цікавим та інтригуючим, оскільки, розуміючи причинно-наслідкові зв'язки стався в той чи інший період події, стає ясно і зрозуміло, що предки були далеко не відсталими дикунами, а могли, знали і вміли щось таке, що стане в нагоді скрізь і в усі часи.
Людина спочатку, будучи істотою цікавим, цікавився історією. І не важливо, чия це історія. Історія людини, держави, а може й усього світу. Адже заглянути в минуле, повчитися помилок предків, отримати уроки невдач і падінь, проаналізувати ситуацію в сьогоденні - ох як буває необхідно. Де ще брати рада, як не у історії. Минуле не змінити, як не старайся, а ось сьогодення і, тим більше, майбутнє, поки воно не стало минулим, людина змінити в силах. Ну, і, нарешті, порадіти, загордитися своїми предками. Відчути себе спадкоємцем великих традицій і звичаїв, зрозуміти закономірності перетворення ідей у матеріальні речі і вчинки, усвідомити свою причетність до подій у сьогоденні і відповідальність за це перед своїми нащадками. Все це надає історія, постійно доводячи свою необхідність не тільки в наукових колах, але й у справах житейських, побутових. Історія не раз показувала свою циклічність. Різниця лише в часі та персонажах. Але події-то повторюються. І повторюються із завидною періодичністю. Адже не можна ж сказати, що історія не показує нам часів, наприклад, розпаду єдиної держави на окремі і незалежні території? Не можна. Було таке вже. Або, наприклад, спроби експансії Російської держави з боку країн Європи? Теж було. І неодноразово. І таких прикладів, якщо придивитися уважніше, можна знайти величезну масу і, відповідно проаналізувати: як всі ці речі «проходили», як їх допускали, як з них викручуватися. Уроків маса і відносяться вони не тільки до держави в цілому, але і до конкретної людини. Адже не дарма авторитетні вчені порівнюють життя та функціонування держави з життям і функціонуванням окремої людини. Зрозуміло, звичайно, що досконально, у всіх проявах та варіаціях, історію вивчити просто неможливо. Адже не можна з точністю стверджувати, про що думав і що відчував той чи інший персонаж, або що послужило поштовхом до певних дій і які причини у цього поштовху, оскільки історія є не тільки списком дій, розташованих у хронологічному порядку, але і переплетенням набагато більшої кількості факторів, ніж час, місце розташування та площу. З одного боку це робить важчою вивчення історії , А з іншого, робить цей процес неповторно цікавим та інтригуючим, оскільки, розуміючи причинно-наслідкові зв'язки стався в той чи інший період події, стає ясно і зрозуміло, що предки були далеко не відсталими дикунами, а могли, знали і вміли щось таке, що стане в нагоді скрізь і в усі часи.
Объяснение:
Зодчество Древней Руси - яркая страница в истории мировой архитектуры. Развиваясь, оно большой и сложный путь, отражая своеобразные социальные условия жизни народа.
Древнерусское зодчество при наличии большой монументальности характеризуется чрезвычайной пластичностью форм, каким-то особым ощущением их спокойствия и незыблемости, соизмеримостью с размерами человека, его масштабами и потребностями. Все это относится так же в полной мере к интерьерам светских и культовых сооружений.
Древнерусское зодчество, развивавшееся на протяжении восьми веков, до конца ХVII столетия, дает целостную картину развития достаточно устойчивых и постепенно эволюционизирующих стилистических черт и признаков. Параллельно развивались формы деревянной и каменной архитектуры. причем деревянное строительство явно преобладало и оказывало значительное влияние на каменное. Основной строительный материал на Руси - дерево - использовался для строительства всех видов сооружений -жилых домов, городских укреплений, дворцовых зданий, церквей. Город Древней Руси вплоть до ХVII пека оставался в основном деревянным. В деревянных постройках объемно-планировочная структура определялась бревенчатой конструкцией и ее естественными параметрами; однако при всей жесткости деревянной строительной системы народные мастера-зодчие умели композиционно ее разнообразить и пластически оживить. В результате возникает очень широкая композиционная амплитуда от простейшей крестьянской избы-сруба до сложнейших объемных решений, типа шатровых и ярусных храмов.
«Дерево украшало Русь теремами и деревянными храмами, избами и мельницами, колодцами, и, конечно, за долгие годы сложилось искусство резьбы и росписи по дереву.