Реформаційний і контрреформаційний рухи в Україні в XVI — першій половині XVII ст
переоблаштування церкви.
У XVI ст. країни Європи були охоплені Реформацією. Її учасники виступали:
— проти надмірного втручання церкви в усі сфери життя;
— за зменшення впливу церкви і духовенства;
— за здешевлення церкви і спрощення церковних служб.
Унаслідок Реформації виник протестантизм — третій напрямок у християнській релігії (після католицизму і православ'я).
Із 30-40-х рр. XVI ст. реформаційні ідеї проникають в Україну. Вони поширюються передусім серед шляхти й міщан Волині, Поділля, Галичини, а згодом і в Києві.
В Україні найбільше поширюються такі протестантські напрямки:
— Кальвінізм, що його засновником був Жан Кальвін, не набув прихильників у народі, проте було створено близько 100 протестантських общин. До них входили передусім представники шляхти, в тому числі таких родин як Потоцькі, Радзивілли, Вишневецькі.
— Соціанство, теоретиком якого був Фавст Соціан. Він сповідував ідеї про свободу й духовну чистоту людини, людську природу Ісуса Христа, неприйняття ікон у богослужінні, необхідність ліквідувати смертну кару. Соціани відкривали школи, типографії, поширювали літературу; їхніми покровителями виступали князі, посадовці.
Реформація знайшла відгук у діяльності братств, що були засновані у Львові (1586р.), Рогатині, Галичі, Вінниці, Лубнах, Києві (1615 р.), Луцьку та в інших містах.
Словник! Братства— громадські релігійні об'єднання православних українців (міщан, духовенства, козаків, шляхти).
Мета діяльності братств: захист національно-релігійних прав українців, протистояння окатоличенню та спольщенню українського народу.
Заходи братств:
— виступали за право міських общин брати участь в управлінні Церковними справами, контролювати діяльність вищого духовенства;
— захищали інтереси православних ремісників при вступі до цеху; — займалися просвітницькою діяльністю: створенням шкіл і типографій.
Кожне братство мало свій статут, який виводив організацію з-під влади єпископів.
Засади Реформації вплинули на опір наступу католицизму та розвиток власне української православної церкви. Ідея перекладу Біблії на народну мову реалізована в україномовному Пересопницькому Євангелії (1556-1561 рр.), створеному на Волині: як відомо, однією з ідей Реформації є переклад святого письма рідною мовою.
Але вже наприкінці XVI ст. у Польщі починається наступ католицької церкви на своїх противників — Контрреформація.
Объяснение:
Голицын без умолку твердил боярам о необходимости учить своих детей, выхлопотал разрешение посылать их в польские школы, советовал приглашать польских гувернеров для их образования. Несомненно, широкие преобразовательные планы роились в его голове. Жаль, что мы знаем только их обрывки или неясные очерки, записанные иностранцем Невиллем, польским посланцем, приехавшим в Москву в 1689 г. незадолго до падения Софьи и Голицына. Невилль видался с князем, говорил с ним по-латыни о современных политических событиях, особенно об английской революции, мог от него кое-что слышать о положении дел в Москве и тщательно собирал о нем московские слухи и сведения. Голицына сильно занимал вопрос о московском войске, недостатки которого он хорошо изведал, не раз командуя полками. Он, по словам Невилля, хотел, чтобы дворянство ездило за границу и обучалось там военному искусству, ибо он думал заменить хорошими солдатами взятых в даточные и непригодных к делу крестьян, земли которых оставались без обработки на время войны, а взамен их бесполезной службы обложить крестьянство умеренной поголовной податью. Значит, даточные рекруты из холопов и тяглых людей, которыми пополняли дворянские полки, устранялись, и армия вопреки мысли Ордина-Нащокина сохраняла строго сословный дворянский состав с регулярным строем под командой обученных военному делу офицеров из дворян же. Военно-техническая реформа в мыслях Голицына соединялась с переворотом социально-экономическим. Преобразование государства Голицын думал начать освобождением крестьян, предоставив им обрабатываемые ими земли с выгодой для царя, т. е. казны, посредством ежегодной подати, что, по его расчету, увеличивало доход казны более чем наполовину. Иноземец кое-чего недослышал и не объяснил условий этой поземельной операции. Так как на дворянах оставалась обязательная и наследственная военная служба, то, по всей вероятности, насчет поземельного государственного оброка с крестьян предполагалось увеличить дворянские оклады денежного жалованья, которые должны были служить вознаграждением за потерянные помещиками доходы с крестьян и за отошедшие к ним земли. Таким образом, по плану Голицына операция выкупа крепостного труда и надельной земли крестьян совершалась посредством замены капитальной выкупной суммы непрерывным доходом служилых землевладельцев, получаемым от казны в виде возвышенного жалованья за службу. При этом не стесненный законом помещичий произвол в эксплуатации крепостного труда заменялся определенным поземельным казенным налогом. Подобные мысли о разрешении крепостного вопроса стали возвращаться в русские государственные умы не раньше как полтора века спустя после Голицына. Много другого слышал Невилль о планах этого вельможи, но, не передавая всего слышанного, иноземец ограничивается общим несколько идилличным отзывом: "Если бы я захотел написать все, что узнал об этом князе, я никогда бы не кончил; достаточно сказать, что он хотел населить пустыни, обогатить нищих, дикарей превратить в людей, трусов в храбрецов, пастушечьи шалаши в каменные палаты". Читая рассказы Невилля в его донесении о Московии, можно подивиться смелости преобразовательных замыслов "великого Голицына", как величает его автор. Эти замыслы, переданные иностранцем отрывочно без внутренней связи, показывают, однако, что в основании их лежал широкий и, по-видимому, довольно обдуманный план реформ, касавшийся не только административного и экономического порядка, но и сословного устройства государства и даже народного просвещения. Конечно, это были мечты, домашние разговоры с близкими людьми, а не законодательные проекты.