ответ:1
1) 1 июля 1648 г. Михаил Федорович возвращался с богомолья из Троице-Сергиевой лавры в Кремль.Толпа москвичей попытались подать жалобу на Земского приказа Н.Стрешнева,которого обвиняли в казнокрадстве, приказной волоките, притворстве богатым горожанам и населению "Белых слобод", высоких ценах на хлеб и соль. Выступление хоть и было мощным, но царь смог сохранить на всех должностях своих верных слуг.
2)2 июня волнения продолжились. Народ собрался и двинулся в Кремль к царю. По пути толпа громила дома бояр, подожгла Белый и Китай-город. Во всех своих бедах народ обвинял бояр Морозова, Плещеева и Чистого. На разгон были брошены стрельцы, но они, по сути, встали на сторону восставших.
3) Вера в царя. На Руси так сложилось, что народ всегда преклонялся перед царями как ставленниками Бога. Кроме того, ввиду менталитета россиян виноватыми в бедственном положении народа принято было считать то ли бояр, то ли помещиков, потому что они не были близки к населению: казнили и миловали, решали их судьбы и т.п.
4) На этот вопрос мне ответить сложно.. но могу сказать что царь пошел на уступки восставшим (не сразу пошел). Толпе на расправу были выданы виновники коррупционной политики.
Удачи, извини что не ответил на 4 вопрос
Відповідь:
Повнотою у своєму деспотизмі та абсолютизмі
Пояснення:
Цар володів абсолютною владою над народом. Сенат був слабкою ланкою, здатною здійснювати лише незначні адміністративні повноваження. Так що Римом управляв фактично абсолютний монарх. Основна функція Сенату полягала у здійсненні його побажань.
Верховна влада держави була покладена на царя, який мав наступні повноваження:
- Виконавча влада
- Головний суддя
- Головний законодавець
Замість царя і для попередження деспотизму новий уряд обрав консулів, двох за кількістю. Ці особи не були обрані населенням, а були призначені всенародним зібранням. Кожен консул відбував однорічний, непослідовний термін, хоча міг відбувати другий чи третій термін пізніше. Як політичні, так і військові глави держав, консули мали верховну виконавчу владу, командуючи армією, головуючи в Сенаті та пропонуючи законодавство; однак, як гарантія, кожен консул мав можливість накласти вето на рішення іншого. Як символ своєї влади, вони носили традиційну вовняну тогу з фіолетовим обрамленням, сиділи на спеціальному кріслі. В них було щонайменше шість спеціальних помічників. Після закінчення однорічного терміну вони притягувались до відповідальності перед народними зборами за будь-які прийняті рішення або вжиті дії. Багато консулів розширяли свої повноваження, стававши проконсулами, губернаторами однієї з багатьох римських провінцій. Спочатку, посада консула була відкрита лише для патриціїв; плебеї отримали право на неї у 367 р. до н.е. Законодавчо у 342 р. до н.е. було передбачено, що один з двох консулів повинен бути плебеєм. До відомих постатей, які служили консулами, належать Юлій Цезар, Марк Красс, Помпей та Марк Антоній.