Это слово производно от термина pater, которым в ранние времена усточиво обозначался патриций, а в более поздние времена республики у римских авторов оно встречается зачастую как эквивалент сенатора. Термин patricii поэтому обозначал тех, кто принадлежал к patres "rex patres eos (senatores) voluit nominari, patriciosque eorum liberos" (Cic. de Re Publ. II.12; Liv. I.8; Dionys. II.8). У этих авторов встречается ошибочное предположение, что patricii были только потомством patres в смысле сенаторов, и непременно были связаны с ними кровным родством. Patres и patricii первоначально были терминами имевшими одно значение (Plut. Romul. 13; Lydus, de Mens. I.20, de Mag. I.16; Niebuhr, Hist. of Rome, I. p336). Слова patres и patricii имеют одинаковый корень и одно и то же значение по существу, и некоторые античные авторы верили, что наименование patres было дано тому особому классу римского населения на основе того факта что они были отцами семейств (Plut. Dionys. l.c. ); другие, что они были названы так из–за своего возраста (Sallust, Catil. 6); или потому что они распределяли землю среди более бедных граждан, наподобие тому как отцы делали среди своих детей (Festus, s.v. Patres Senatores; Lyd. de Mens. IV.50). Но большинство авторов справедливо возводят это наименование к patrocinium который патриции осуществляли над всем государством и над всеми классами лиц, из которых оно состояло
В отношении того, кем были патриции, мы должны различать три периода в римской истории. Первый простирается от основания Города до учреждения плебеев в качестве второго сословия; второй – от этого события до времени Константина, в течение которого патриции были фактической аристократией по рождению, и как таковые образовывали отдельный класс римских граждан, противостоявший плебеям, а затем новой плебейской аристократии нобилей; третий период простирается от Константина до Средних веков, в течение его патриции больше не были аристократией по рождению, а были лицами, которые просто обладали титулом, сначала даваемым императорами, а впоследствии также и папами.
1. Куртуазна література — світська, лицарська література європейського Середньовіччя з мотивами культу дами (в ліриці) або пригод лицарів (епічні твори), почасти з елементами фантастичності. Куртуазний роман часто вдається до атмосфери казковості. Однією з головних тем в цьому романі є тема кохання до прекрасної дами та здійснення подвигів заради неї. Проте героїв об'єднує лише платонічне кохання. Саме кохання в такому романі повне куртуазності. Загалом, «куртуазний» — той, що орудує усіма видами зброї, вправний в усіх видах мистецтва (спів, гра на різноманітних музичних інструментах, обізнаність в живописі тощо), грає в шахи, знається на морській справі, знає велику кількість іноземних мов.
2. Упродовж XI – XV ст. мистецтво знало два основні художні стилі, які заступали один одного — романський(Романський стиль вирізнявся масивністю і зовнішньою суворістю споруд, які зберігають оборонні, захисні функції. Найбільша увага приділялася спорудженню храмів-фортець, монастирів-фортець, замків-фортець, що розташовували на підвищених ділянках місцевості. Головним будівельним матеріалом був тесаний камінь. З часом обробка кам'яних брил удосконалюється, а м'які різновиди каменю, легкі в обробці, стають джерелом для створення перспективних порталів, різьблених капітелей, рельєфів і згодом, скульптур, якими почали прикрашати західний фасад. Романські храми, переважно монастирські, будували з великого каменю, у простих формах, із перевагою вертикальних або горизонтальних ліній, із дуже вузькими отворами дверей і вікон, із півциркульними арками.) і готичний(Особливе місце в мистецтві готики західноєвропейських країн займав міський собор — вищий зразок синтезу архітектури, скульптури і живопису (переважно вітражів). Непорівнянний простір собору, вертикалізм його веж і зводів, підпорядкування скульптури ритмам динамічності архітектури, багатобарвне сяйво вітражів робили сильний емоційний вплив на віруючих.). Перший стиль — романський — панував у XI – XII ст., другий — готичний — у XII – XV ст. Ці стилі найбільш яскраво проявилися в архітектурі замків і церков.
3. Папа Григорій IX перетворив Інквізицію з Єпископської на Папську, підпорядкувавши її безпосередньо Святому Престолу. Для керування Інквізицією на різних рівнях призначались домініканці та францисканці, монахи з двох нових тоді жебручих орденів, значно рідше — монахи з інших орденів. Для єретиків, що не хотіли відректися від єресей, була призначена смертна кара, для виконання якої їх передавали до рук світської влади. Папа Інокентій IV у 1252 році дозволив Інквізиції застосовувати тортури. Тут треба помітити, що за весь час існування Інквізиції вона ніколи не застосовувала тортури так масштабно та жорстоко, як світська влада.
Объяснение:
1. Да омжно они его и создали воряги от слова варить соль они в те времена продовали соль тогда это было как сейчас нефть но в банду по продаже соли и транспартировки её нужны были люди и всячески ими были люди светлой наружности их потом и прозвали славяни