1.Российское общество в период после победы в Отечественной войне 1812 года над Наполеоном было «пропитано» как реформаторскими, так и антиреформаторскими идеями.
Одна часть российского общества возлагала надежды на дальнейшие реформы, введение конституции и решение вопроса об отмене крепостного права. Солдаты и офицеры, участвовавшие в заграничном походе русской армии в 1813-1814 гг. познакомились с изменениями, произошедшими в Европе после французской революции конца XVIII в.
Однако, большинство дворян-консерваторов восприняло победу над Наполеоном как доказательство превосходства российских порядков над западноевропейскими. Реформы, по их мнению, были не только не нужны, но и опасны.Характерной чертой послевоенного периода царствования Александра I стало нарастающее общественное движение. Оно впервые в истории России приобрело организованные формы.
Первоначально основу деятельности участников составляли либеральные идеи. Главной из них стало положение о приоритете личности человека и его экономических и политических свобод.
Это было принципиально новым направлением для России, где испокон веков главными считались интересы общества и государства.Бездействие и нерешительность властей в реформирование государства подтолкнула сторонников преобразований в России к созданию тайных обществ и кружков. Организаторами этих кружков являлись представители дворянства, потому что дворяне были единственным, наиболее образованным сословием России.Первыми крупными тайными обществами стали «Союз далее, образованный на его основе, «Союз благоденствия», «Южное общество» и «Северное общество».
В связи с этим в 1815-1825 гг. во внутренней политике самодержавия резко усиливаются консервативные,охранительные начала. В России устанавливается жесткий полицейский режим, связанный с именем А.А.Аракчеева,который играл большую роль в управлении государством.
Впрочем, А.А.Аракчеев, при всем своем влиянии, в принципе был лишь исполнителем воли монарха.К 1821-1822 гг. отказ Александра I от каких-либо преобразований стал совершившимся фактом.Сторонники перемен составляли в правящих кругах ничтожное меньшинство. Сам царь,убеждаясь в невозможности проведения в этих условиях сколько-нибудь серьезных реформ, в своих воззрениях все более эволюционировал
вправо. Это был мучительный процесс, завершившийся для Александра I тяжелым душевным кризисом. Отказавшись от реформ, царь взял курс на укрепление основ существующей системы. Внутриполитический курс самодержавия с 1822-1823 гг. характеризовался переходом к откровенной реакции.Впрочем, уже с 1815 г. практика государственного управления во многих существеннейших отношениях резко контрастировала с задумывавшимися и частично проводившимися в жизнь либеральными начинаниями монарха.Все более ощутимым фактором российской действительности станоилось наступление реакции по всем линиям.
2.Если кратко - в нерешительности Александра 1. Он понимал, что реформы по освобождению крестьян вызовут огромное недовольство среди помещиков, вплоть до военных выступлений, и не был уверен, хватит ли у него твердости отстоять такое решение. Еще опасался и за свою жизнь, и за жизнь близких. Но проект по освобождению уже был разработан его министом М.Сперанским.
У ранній Новий час значна частина людства здійснила нечуваний за значенням і важливістю стрибок у своєму розвитку, залишивши в минулому «славне» Середньовіччя. Зміни торкнулися всіх сторін організації людського суспільства та його повсякденного життя. Настав час підбивати підсумки.
Варто пригадати! 1. Які країни Західної Європи у XVIII ст. слід вважати найбільш розвинутими? 2. У чому, на ваш погляд, полягають причини відставання країн Сходу від розвинутих європейських країн? 3. Які наукові відкриття раннього Нового часу, на вашу думку, можна назвати революційними?
Світ у Новий час.
Завдяки Великим географічним відкриттям у світі майже не залишилося земель, невідомих людству. Були встановлені зв’язки між більшістю цивілізацій Європи, Азії, Африки та Америки. Проте саме в Новий час стає зрозумілим, що країни Європи випереджають інші держави за економічним розвитком та військовою міццю, тому європейці почали не тільки торгувати з іншими країнами Америки, Африки та Азії, але й захоплювати їхні землі. Уже в XVI ст. виникають перші колоніальні імперії — Іспанська та Португальська. Згодом колонії почали захоплювати інші країни Західної Європи — Англія, Франція, Нідерланди. За рахунок захоплення Сибіру значно зросли володіння Росії, яка перетворилася на найбільшу за площею державу світу. Правителі європейських держав дивилися на весь інший світ, як на власну «законну» здобич та джерело прибутку.
Молода держава Сполучених Штатів Америки, яка виникла в боротьбі з Англією, намагалася зберегти незалежність та демократичний устрій. Крім того, багато зусиль докладалося на освоєння безмежного простору земель, які в доколумбові часи належали індіанцям. Рабство й ставлення до чорношкірих рабів розкололи американське суспільство навпіл. Здавалося, що громадянська війна була неминучою.
На відміну від Європи, великі держави Сходу не брали участі в завоюванні світу. Розвиток цих країн гальмувало панування традиційних економічних відносин, релігійні забобони та необмежена влада монархів. Навіть Османська імперія, яка ще в XVII ст. становила загрозу для європейських столиць, наприкінці наступного століття вже не могла змагатися з європейськими імперіями й почала втрачати свої володіння.