Сподіваюся до Объяснение:
Молда́вская Сове́тская Социалисти́ческая Респу́блика (Молдавская ССР, МССР, ССР Молдова, молд. Република Советикэ Сочиалистэ Молдовеняскэ, совр. Republica Sovietică Socialistă Moldovenească) — одна из республик Союза Советских Социалистических Республик (2 августа 1940 — 27 августа 1991). Располагалась на крайнем юго-западе Европейской части СССР. На западе граничила с Румынией, на востоке, севере и юге — с Украинской ССР. Площадь 33,7 тыс. км². Население 4337 тыс. чел. (1989). Столица — город Кишинёв. С 5 июня 1990 года официально называлась Советская Социалистическая Республика Молдова.
Важные города (тыс. жителей, 1989): Кишинев (667,1), Тирасполь (181,9), Бельцы (158,5), Бендеры (130,0). За годы Советской власти из бывших сёл и небольших местечек выросли города Рыбница, Унгены, Единцы, Флорешты, Комрат, Чадыр-Лунг
ев Дани́лович (бл. 1225[1] — бл.1301) — князь галицько-волинський (1264—1301); князь перемишльський (бл. 1240—1269), белзький (після 1245—1269) і галицький (1264—бл. 1301). Представник дому Романовичів, гілки Волинських Мономаховичів із династії Рюриковичів. Син руського короля Данила і галицької князівни Анни. Чоловік угорської принцеси Констанції, доньки угорського короля Бели IV. Батько руського короля Юрія. Вперше відзначився у поході проти Куремси[2]. Після розпаду Руського королівства по смерті Данила (1264) успадкував Галицьку і Перемишльську землі, ставши найсильнішим серед членів дому[2]. Визнав себе васалом Золотої Орди[2]. Убив литовського князя Войшелка за передачу Литви його братові Шварну (1267)[2]. Тим самим зіпсував відносини з литовцями, які замість русина поставили наступним князем литовця Тройдена; поховав ідею єдиної Русько-Литовської держави під егідою Романовичів[2]. Безуспішно претендував на литовську (1269) та польську (1289) спадщину, залучаючи до походів татар. Замість краківської корони здобув лише Люблінську землю. Спільно з ординцями воював в Угорщині, на короткий час приєднав Закарпаття як мужній воїн і полководець, але нерозважливий і нестриманий політик[2]. Занедбав своє князівство через часті війни з сусідами[2]. За переказом у старості прийняв чернецтво[3]. Іменем Лева названо місто Львів[3]. У західноєвропейських джерелах називається королем Русі, хоча в руських джерелах ніколи так не титулувався[
Объяснение:
Після смерті короля Данила у 1264 р. крім Перемишльського князівства отримав також Галицьке та Белзьке[6]. В той час [де?][джерело?] королем Русі був Василько Романович.
У 1267 році великий князь литовський Войшелк передав литовський престол Левовому братові Шварну, який був його швагром, а сам постригся в монахи в одному з монастирів Галичини. Згодом Лев покликав Войшелка погостювати та вбив під час сварки ймовірно через те, що останній зробив своїм наступником Шварна, а не його. Після цього стосунки між литовськими та руськими князями значно погіршились і переросли у спустошливі війни.
Проте 1269 року помер Шварно Данилович, і Лев успадкував Холм і Дорогичин та передав їх своєму сину Юрію. В цей же час здійснив невдалу спробу утвердитись у Литві, в якій Шварно був великим князем. 1270 року помер Василько Романович, який, здається, перед смертю пішов у монахи, і відтоді Лев, як старший з Романовичів, де-факто став верховним князем Галицько-Волинського князівства.
Лев не був коронований Папською короною, адже в Золотій Орді на той час зміцнів темник Ногай, який відновив владу золото-ординських ханів над Галицько-Волинським князівством. Свій вплив в Орді Ногай зберігав до самої смерті в 1300 році. Упродовж всього часу Лев залишався васалом Орди і навряд чи міг коронуватися.
За деякими даними, Лев у 1272 році переніс свою столицю до Львова. Згідно з хронікою Бартоломея Зиморовича та іншими давніми документами[якими?], Лев близько 1271 року відбудував Львів і, спорудивши Високий замок, навіть перебув у ньому холодну зиму, але наступного року переніс резиденцію в новозбудований Низький замок на березі річки Полтви.
У 1272—1273 роках разом з братом Мстиславом та володимирським полком Володимира Васильковича втрутився у польську міжусобицю на боці свояка, Болеслава V Сором`язливого. Тоді ж об'єднанні галицько-волинські полки виступили проти ятвягів та взяли їхнє місто Злину, після чого з ятвягами був укладений мир.
Весною 1275 року війська литовського князя Тройдена спустошила Дорогичин. У відповідь на це в кінці того ж року Лев організував великий похід проти литовців, у якому крім галицько-волинського війська взяли участь брянський князь Роман Михайлович з сином Олегом, смоленський князь Гліб Ростиславич, турово-пінські князі та татари очолювані воєводою Ягурчином. Під час походу Лев разом з татарами здобув Новогрудок не дочекавшись підходу основних сил союзників. Через це останні відмовились продовжувати війну та вернулись в свої уділи.
,
ответ: Изначально единая партия РСДРП была разделена на две ветви после очередного съезда в 1903 году в результате назревших разногласий по поводу проведения революции и дальнейших преобразований в стране. Главой первого крыла стал В. Ленин, возглавивший партию большевиков, его оппонентом стал Мартов, придерживающийся менее радикальных взглядов. По мнению меньшевиков, Россия нуждалась в революции, но без участия крестьян, так как их мобилизация противоречила представлению меньшевиков. Также РСДРП(м) отличалась стремлением сделать партию свободной и добровольной.
Объяснение: