Наказ народного комісара оборони Союзу РСР № 227 від 28 липня 1942 року (отримав неофіційну назву «Ні кроку назад!»). Виданий у зв'язку з різким загостренням стратегічної обстановки на радянсько-німецькому фронті, коли війська Червоної армії після поразки в Харківській операції 1942 року, невдалих боїв у районі Воронежа, на Дону та на Донбасі з величезними втратами відступали до Волги і Північного Кавказу. Німці захопили густонаселені й найбільш розвинені промислові і сільсько-господарські райони СРСР. У документі констатувалося: на окупованій території залишилися 70 млн. радянських людей і величезні стратегічні ресурси, СРСР втратив перевагу над Німеччиною в людських резервах і запасах хліба, подальший відступ загрожував державі загибеллю. Наказ мав на меті ліквідувати пораженські настрої у військах, підвищити рівень дисципліни й відповідальності командного складу. Йосип Сталін вимагав наведення в армії «найсуворішого порядку і залізної дисципліни», знімати з посад і судити командирів будь-якого рангу, які допустили відступ військ без наказу вищого командира. Для кожного військовослужбовця оголошувалася вимога — ні кроку назад без наказу командування. Панікерів і боягузів наказувалося знищувати на місці. Передбачалося сформувати в межах фронту 1—3 штрафні батальйони по 800 осіб, а в межах армії — 5—10 штрафних рот по 150—200 осіб у кожній; 3—5 загороджувальних загонів (до 200 осіб у кожному), що мали не допустити несанкціонованого відходу частин із займаних позицій. Командування фронтів зобов'язувалося «ліквідувати відступальні настрої у військах», а також знімати з постів і направляти в Ставку Верховного головнокомандування для притягнення до військового суду командирів, які дозволили самовільний відступ з позицій без наказу командуючого фронту. Аналогічні дії армійського командування передбачалися стосовно командирів та комісарів корпусів, полків і батальйонів. Подальші події показали, що заходи, здійснені відповідно до наказу, не змогли зупинити відступ радянських військ. Проте вони все ж відіграли мобілізуючу роль у наведенні дисципліни й порядку
Объяснение:
Прогрессивные:
1. В первое десятилетие своего правления Александр I обещал глубокие преобразования и в определенной степени усовершенствовал систему государственного управления распространению просвещения в стране. 2. Впервые в русской истории начался хотя и очень робкий, но все же процесс ограничения и даже частичной отмены крепостничества (указ о "вольных хлебопашцах"). 3. Первый период правления Александра I (до Отечественной войны 1812 г.) был качественно новой ступенью развития политики "просвещенного абсолютизма".
Консервативные:
1. Последнее десятилетие царствования Александра - это период нарастания консервативных тенденций во внутриполитическом курсе, который, несмотря на попытки возвращения к либеральной политике, окончательно утвердился к началу 20-х годов. 2. Либеральная внешнеэкономическая политика ударила по русской промышленности и оттолкнула от Александра купечество и часть дворянства. В 1822 г. восстановлен протекционистский тариф. 3. Отказ от реализации обещанных либеральных реформ привел к радикализации позиции прогрессивной части дворянской интеллигенции и породил дворянскую революционность. Но в целом, господствующие слои отвергали шедшие сверху либеральные реформы и новации, что, в итоге, предопределило поворот к реакции