думаю вам этого хватит Культура Візантії
У IV ст. після розпаду Римської імперії на Західну та Східну на карті світу з´явилася нова християнська імперія — Візантійська (330—1453 pp.). її столицею став Константинополь, заснований імператором Костянтином на місці давньогрецького поселення Візантій. З часом назва поселення стала назвою нової держави. Географічно Візантія була розташована на межі Європи, Азії й Африки і займала територію близько 1 млн кв. км. Сюди ввійшли землі Балканського півострова, Малої Азії, Сірії, Палестини, Єгипту, Кіренаїки, частини Месопотамії, Вірменії, острови Крит, Кіпр, частина земель в Криму і на Кавказі, деякі області Аравії. Проіснувала Візантійська імперія більше тисячі років і впала під натиском турків у 1453 році.
Державною мовою у Візантії в IV—VI ст. була латинська, а від VII ст. до кінця існування імперії — грецька. Особливістю суспільного ладу Візантії стало стійке збереження централізованої держави і монархії. Візантія була поліетнічною державою, її населяли греки, фракійці, грузини, вірмени, араби, конти, євреї, іллірійці, слов´яни та інші народи, але переважали греки.
Візантійська культура зароджувалася і розвивалася в умовах гострих, суперечливих процесів тогочасного суспільства. Система християнського світогляду стверджувалася в непримиренній боротьбі з філософськими, етичними, естетичними та природознавчими поглядами античного світу. Візантійська культура стала своєрідним синтезом пізньоантичних і східних традицій. Володіючи величезними територіями, Візантія контролювала торгові шляхи з Європи в Азію та Африку, протоки Босфор і Дарданелли, що також вплинуло на культурний розвиток держави.
Роль Візантії у розвитку культури середньовічного суспільства була надзвичайно вагома. Будучи прямою наступницею античного світу та елліністичного Сходу, Візантія стала центром досить розвиненої та своєрідної культури. Характерною рисою візантійської культури була постійна ідейна боротьба старого з новим, що породило оригінальний синтез західних і східних духовних начал. Візантійська культура в основному була християнською. Разом з тим особливе місце займає і народна культура — музика, танок, церковні та театралізовані вистави, героїчний народний епос, гумористична творчість та ін. Вагомий внесок у створення пам´яток архітектури, живопису, прикладного мистецтва та художніх ремесел зробили народні майстри.
Каракерей Кабанбай-батыр (каз. Қаракерей Қабанбай батыр) (настоящее имя Ерасыл) родился в 1692 году[1] в нынешнем Уржарском районе ВКО, умер в 1770 году, похоронен там же[2] — казахский батыр. Каракерей Кабанбай-батыр — один из организаторов национально-освободительной борьбы казахов с джунгарскими завоевателями, полководец и поединщик. Известный востоковед и историк Машкур Жүсип Копейулы говорил: «У казахов не было батыра как Каракерей Кабанбай». Кабанбай-батыр происходит из ветви «Байжигит» рода «Каракерей» племени «Найман», удостаивался звания «Хан батыры» (Богатырь хана). Занимался миротворческой миссией, вершил суд в обществе степняков[3]. О Кабанбай-батыре был написан исторический эпос (жыр) «Ер Кабанбай»[4].
Каракерей Кабанбай-батыр
Талдыкорган. Памятник Кабанбай-батыру.jpg
Памятник Кабанбай-батыру в Талдыкоргане
Дата рождения
1692
Место рождения
Казахское ханство ныне Урджарский район, Восточно-Казахстанская область
Дата смерти
1770
Принадлежность
Казахское ханство
Род войск
кавалерия
Командовал
Армиями Среднего жуза
Сражения/войны
Аягозская битва (1717)
Шубартенизское сражение (1728)
Булантинское сражение (1729)
Анракайская битва (1729)
Илийское сражение (1730)
Шаганское сражение (1735)
Шоргинское сражение (1740