Во многих бывших союзных республиках произошло лишение русскоязычного населения прав. Причиной этому был приход к власти в этих республиках националистических режимов, только благодаря которому и стало возможным их отделение. Идеология всех этих националистических режимов была построена на противостоянии русским, на том, что русские будто бы при Советской власти угнетали их народы.
В некоторых республиках это обесправливание зашло дальше, чем в других. Например, в Прибалтике многие русскоязычные были лишены прав гражданства. В других республиках националистические власти настаивали на выезде всего русскоязычного населения в Россию.
Этот процесс не происходил только в Беларуси, где националистический режим Шушкевича быстро уступил власть режиму нынешнего президента Александра Лукашенко, поддерживавшего добрососедские отношения с Россией. Относительно мягкую форму он принял в Казахстане и Украине; в последней республике вопрос русского языка принял острую форму только потом, вследствие двух так называемых "майданов" - националистических переворотов.
Объяснение:
Як відомо, Царська Росія була однією з держав Антанти, що воювала проти країн Четверного союзу, але в лютому 1917 року в Росії відбувся переворот, було повалено монархію. Після цього в країні фактично утворилося двовладдя: з одної сторони – Тимчасовий уряд, який виступав за буржуазно-демократичні шляхи розвитку країни і був визнаний Антантою, а з іншої – Рада робітничих та солдатських депутатів, які виступали за більшовицький рух та створення в майбутньому радянської влади. Все це звичайно послабило позиції Росії в Антанті, і як наслідок послабило позиції Антанти у війні проти країн Четверного союзу.
Відомо, що радянську Росію на Паризьку конференцію не було за Радянське питання не стояло навіть на порядку денному. Але сама конференція весь час поверталися до цього питання. Росія - насе¬лення 1/6 частини Землі - зробила найбільший внесок у війну проти Четверного союзу, втратила більше солдатів, ніж її союзники, разом узяті.
Антанта не визнавала радянський уряд, і тому вже під час конференції розгорнула воєнну інтервенцію в деяких регіонах Росії. Союзні держави здійснили блокаду радянської держави, боючись поширення більшовизму в своїх країнах.
Але све ж таки Вільсон (президент США) за до Ллойда-Джорджа (прим’єр-міністр Англії) вирішив таємно втановити контакти з Леніним і відрядити в Москву секретну місію на чолі з Буллітом. Ленін визнав умови Вільсона важкими, але погодився з ними, вважаючи, що вони будуть основою для мирного договору з США та Антантою.
Незабаром відбулися серйозні зміни в міжнародній ситуації: в Москві утворений Комуністичний Інтернаціонал, в Угорщині проголошена Радянська Республіка, а в Росії по¬чалися воєнні наступи Колчака та Денікіна проти радянської влади.
Тому, коли Булліт повернувся з Москви Вільсон та Ллойд-Джордж офіційно заявили, що нічого не знають про будь-які умови з радянською Росією і тепер вже й слухати не хотіли про будь-які переговори з радянським урядом.
Так, згодом паризька конференція перетворилася по суті на орга¬нізатора антирадянської інтервенції: вона санкціонувала економічну блокаду радянської держави, схвалила захоплення Бессарабії румунськими військами, підтримала перебування німецьких військ у Прибалтиці, визнала уряд Колчака, великі держави організували широку воєнну до антирадянським арміям і самі посилили збройну інтервенцію в Росії.