Ситуація зараз чимось схожа на ту, що була 100 років тому. І водночас відрізняється. Але те, що ми бачимо зараз і те, що було під час україно-російської війни початку ХХ століття має багато чого спільного.
З 1917 року почалося фактично становлення тогочасної України, як автономії, а згодом і незалежної держави. Спочатку цим процесом керувала Центральна Рада. Варто зазначити, що більшість тогочасних політиків були соціалістами. І це ускладнювало в певній мірі переговори із Заходом. Врешті-решт, на початку 1918 року вже УНР знайшла спільну мову з Німеччиною та Австро-Угорщиною. Переговори велися в умовах Першої світової війни. І таким чином, Україна стає союзником Центральних держав. Більшою мірою через своє географічне розташування - близькість до них.
Після підписання Берестейського договору на початку 1918 року, війська Німеччини та Австро-Угорщини ввели свої війська в Україну та до здолати більшовиків. На жаль, керівництву УНР не вдавалося в належним чином керувати державою. Та й союзники не були задоволенні політиками УНР. Тож, у квітні 1918 року в Україні відбувається переворот і до влади приходить Гетьман Скоропадський. На нетривалий час постає Українська Держава.
Объяснение:
надеюсь
Достижениями своего правления Людовик XVIII не в последнюю очередь был обязан удачному выбору министров, среди которых особенно выделялся герцог Ришелье. Проницательный политик, талантливый администратор, он обладал большим управленческим опытом, приобретенным за годы эмиграции в должности генерал губернатора Новороссии. С его именем связаны почти все либеральные реформы первых лет Реставрации. Ришелье был инициатором и такой специфической меры, как реорганизация королевского двора. Нет нужды доказывать, какое важное место занимал этот институт традиционной монархии. До 1789 г. двор представлял собой довольно обособленную часть правящей элиты, что подчеркивалось и формой одежды, и специальным этикетом. После революции, расколовшей элиту на враждующие фракции, сохранение двора в прежнем виде являлось уже вопиющим анахронизмом. К тому же опасным для монархии, что, между прочим, доказали "Сто дней". Суть реформы Ришелье как раз и состояла в том, чтобы превратить двор в инструмент консолидации правящей элиты вокруг законной династии. В 1820 г. часть придворных должностей была упразднена, часть- переименована, а их общее число сокращено. Но главное - широкий доступ к ним получили наряду с дореволюционным дворянством дворянство Империи и буржуазия. Однако реформа оказалась ограниченной: она затронула только личный двор Людовика XVIII, не коснувшись дворов остальных членов королевской семьи.