ПОЛЕТ ЧЕЛОВЕКА НА МАРС
Доктор технических наук Л. ГОРШКОВ.
Объяснение:
Сделай мой ответ лучшим ★★★★★
Відповідь:
Війна́ за незале́жність США (англ. American Revolutionary War, American War of Independence) (1775-1783) — війна між королівством Великої Британії і лоялістами (прибічниками британської корони) з одного боку та революціонерами 13 британських колоній (патріотами) з іншого, які проголосили свою незалежність від Великої Британії, як самостійна союзна держава, від 4 липня 1776 року. Значні політичні і соціальні зміни в житті жителів Північної Америки, викликані війною і перемогою в ній прибічників незалежності, іменуються в американській літературі «Американською Революцією».
Війна стала кульмінацією політичної Американської Революції, коли багато колоністів не визнали легітимність Парламенту Сполученого Королівства, що продовжував керувати ними без жодного представництва американців, керуючись тезою про те, що це порушує права британського населення. Перший Континентальний Конгрес було скликано у 1774 році задля урегулювання відносин між Великою Британією та тринадцятьма суверенними колоніями, складання петиції королю Великої Британії Георгу ІІІ про необхідність втручання у справи Парламенту, організації бойкоту британських товарів, в той же час формально залишаючись підданими Британської Корони. Їхні вимоги було проігноровано, тож у 1775 році силами Місцевих конгресів було скликано Другий Континентальний Конгрес, що створив Континентальну Армію з частин британських солдатів, розквартированих у Бостоні, Массачусетс. Подальші петиції до короля з вимогою втрутитися в справи парламенту призвели до того, що Конгрес було звинувачено в державній зраді, а тринадцять штатів оголошено територією заколоту. У 1776 році американці відповіли формальним проголошенням незалежності у кордонах однієї держави — Сполучених Штатів Америки, заявляючи про свій суверенітет та відмову від будь-яких зобов'язань перед Британською монархією.
Уряд Франції під керівництвом короля Людовика XVI, починаючи з 1776, таємно постачав повсталим провіант, зброю та амуніцію, але воєнні успіхи Британії у 1777 році спонукали Францію відкрито вступити в війну у 1778 році, тим самим зрівнявши сили по обидва боки. Іспанія та Голландія, союзники Франції, втрутилися у війну з Королівством Велика Британія протягом наступних двох років, погрожуючи вторгненням на територію Британських островів. Крім того, своїми військовими кампаніями в Європі вони серйозно випробовували військову силу Королівства Велика Британія, влаштувавши атаку на Мінорку та Гібралтар, що призвело до ескалації повномасштабної війни на морі. Вступ у війну Іспанії завершився вигнанням британських військ із Західної Флориди та прикриттям південного флангу Американських колоній.
Протягом усієї війни британці вдало використовували свою перевагу на морі задля захоплення прибережних американських міст, але контроль над сільською місцевістю (де на той час мешкало 90 % населення) значною мірою було втрачено через відносно невеликий розмір сухопутної армії. Французький внесок у війну був вирішальним і досяг своєї кульмінації у перемозі французького флоту в Чесапікській битві, що призвела до підписання акту про капітуляцію Другої Британської армії у місті Йорк 1781 року. Згідно з Паризьким договором 1783 року, було визнано суверенітет США над територією, що простягається від кордонів сучасної Канади на півночі, Флориди на півдні та річки Міссісіпі на заході.
Пояснення:
вибери що тобі краще підійде. Ок?
Исследование Марса началось давно, ещё 3,5 тысячи лет назад, в Древнем Египте. Первые подробные отчёты о положении Марса были составлены вавилонскимиастрономами, которые разработали ряд математических методов для предсказания положения планеты. Пользуясь данными египтян и вавилонян, древнегреческие (эллинистические)философы и астрономы разработали подробную геоцентрическую модель для объяснения движения планет. Спустя несколько веков индийскими и исламскими астрономами был оценен размер Марса и расстояние до него от Земли. В XVI веке Николай Коперникпредложил гелиоцентрическую модельдля описания Солнечной системы с круговыми планетарными орбитами. Его результаты были пересмотрены Иоганном Кеплером, который ввел более точную эллиптическую орбиту Марса, совпадающую с наблюдаемой.
Первые телескопические наблюдения Марса были проведены Галилео Галилеемв 1610 году. В XVII веке астрономы обнаружили на планете различные области поверхности, отличающаяся от окружающих своей яркостью (точнее — отражательной альбедо), в том числе темное пятно моря Сырт и светлые полярные ледяные шапки. Также был определен период вращения планеты и наклон её оси. Телескопические наблюдения Марса в основном проводились, когда планета достигала оппозиции к Солнцу, то есть при наименьшем расстоянии между Марсом и Землей.
Улучшение качества оптики у телескопов в начале XIX века позволило провести картографирование поверхности. Первая карта Марса была опубликована в 1840 году, а более точное картографирование началось с 1877 года. Позже астрономами были обнаружены спектральные линии молекул воды в атмосфере Марса; из-за этого открытия среди широких слоев населения становится популярной мысль о возможности жизни на Марсе. Персиваль Лоуэлл считал, что увидел на Марсе сеть искусственных каналов. Эти наблюдения, как потом оказалось, были оптическими иллюзиями, а атмосфера у Марса оказалась слишком разреженной и сухой для поддержки климата земного типа.
В 1920-е годы был измерен диапазон температур марсианской поверхности, и установлено, что поверхность Марса находится в экстремальных условиях похожих на земные арктические пустыни. В 1947 году Джерард Койпер определил, что разреженная атмосфера Марса содержит большой объём двуокиси углерода. Первый список названий и координат 128 основных деталей поверхности (деталей альбедо) Марса отличающихся по яркости от окружающих областей был принят в 1958 году на X генеральной ассамблее Международного астрономического союза. В 1969 году был организован Международный планетный патруль в составе семи обсерваторий, расположенных сравнительно равномерно по долготе и недалеко от экватора. Обсерватории патруля оснащены однотипными телескопами и фотокамерами с электронным оборудованием. Они следят за облаками и пыльными бурями, а также сезонными изменениями поверхности Марса.
С 1960 года начались запуски автоматических межпланетных станцийдля изучения планеты, вначале с пролётной траектории, а затем с орбиты искусственного спутника и непосредственно на поверхности. Самые известные из них: Викинги, Маринеры, Марс (серия советских космических аппаратов), Марс Глобал Сервейор, марсоходы Соджонер (1997 год), Спирит (с 4 января 2004 года до 22 марта 2010 года), Оппортьюнити (с 25 января 2004 года по 15 февраля 2019 года), Кьюриосити (c 6 августа 2012 года) и др. На орбиты Марса были также выведены американские станции Mars Odyssey (2001), MER-B Opportunity (2004), MRO (2006), MSL Curiosity (2012), MAVEN (Mars Atmosphere and Volatile EvolutioN, 2014) и европейская станция ExoMars-2016, которая достигла Красной планеты 19 октября 2016 года.
Обнаружение на Земле метеоритовмарсианского происхождения позволило исследовать химический состав поверхности планеты. В настоящее время Марс по-прежнему находится под наблюдением наземных телескопов и радиотелескопов, позволяющих исследовать поверхность планеты в широком диапазоне электромагнитных волн. Дальнейший прогресс в исследовании Марса связан с продолжением исследования планеты дистанционно управляемыми космическими аппаратами и осуществлением пилотируемого полёта на Марс.