Есть огромный купол .
Есть справа такая надстройка
Объяснение:
РУСАЛКА ДНІСТРОВАЯ» — укр. фольклорно-літ. альманах, виданий «Руською трійцею» 1837 в Буді (нині у складі м. Будапешт, Угорщина). Пам’ятка доби укр. романтизму. Девізом книги стали слова Я.Коллара: «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки діяльні, розцвітає надія». Містить укр. нар. пісні з передмовою І.Вагилевича (зокрема, про Н.Морозенка, Коновченка, О.Довбуша, про взяття козаками Варни (нині місто в Болгарії), веснянки, колядки), твори М.Шашкевича, І.Вагилевича, Я.Головацького; переклади сербських нар. пісень та уривків із «Краледворського рукопису» В.Ганки; анотований покажчик давніх рукописів бібліотеки василіанського Свято-Онуфріївського монастиря у Львові; укр. грамоту 1424 та рецензію М.Шашкевича на фольклорний збірник Й.Лозинського «Руське весілля».
У передмові («Передслів’ї») М.Шашкевич розцінив альманах як явище загальноукр. національно-культ. відродження, вітав почин Наддніпрянської України щодо розвитку нової літератури, закликав галицьких громадсько-культ. діячів її підтримати, збагачувати та розвивати. Книжка, будучи синтезованим виявом новаторських починань «Руської трійці» в різних ділянках національно-культ. життя укр. Галичини (за висловом цензорів, це — «руська співачка з-над Дністра»), стала маніфестом нац. відродження, започаткувала нову літературу на західноукр. землях. За словами І.Франка, збірка «була свого часу явищем наскрізь революційним».
Новаторський зміст книжки, возвеличування визвол. боротьби народу, поетизація нар. героїв, подвигів козацтва, ствердження етнічної і духовної спільності галичан з усім укр. народом, дух міжслов’ян. взаємності, не традиційна книжна, а жива розмовна нар. мова, не традиційний кириличний, а т. зв. гражданський шрифт спричинили її цензурну заборону і конфіскацію осн. частини (600 прим.) накладу, виданої тільки 1849. Не були конфісковані бл. 200 примірників, частина із яких поширювалася за межами Галичини. Вихід «Р.Д.» прихильно і схвально зустріли видатні національно-культ. діячі Наддніпрянської України (О.Бодянський, М.Костомаров, П.Лукашевич, М.Максимович, І.Срезневський, Т.Шевченко), представники польс., чеської, словац., сербської, хорватської громадськості.
Кафедра́льный Собо́рный храм Христа теля (собор Рождества́ Христо́ва) в Москве — кафедральный собор Русской православной церквинедалеко от Кремля на левом берегу реки Москвы, на месте, именовавшемся ранее Чертольем (улица Волхонка, 15—17). Существующее сооружение — осуществлённое в 1990-х годах внешнее воссоздание одноимённого храма, созданного в XIX веке. На стенах храма были начертаны имена офицеров Русской армии, павших в войне 1812 года и иных по времени близких военных походах.
Собор был построен в 1489 году псковскими мастерами на белокаменномподклете конца XIV — начала XV веков (оставшегося от старого собора) и изначально был трёхкупольным. Собор серьёзно пострадал при пожаре1547 года и восстановлен в 1564 году, с надстройкой двух глав с западной стороны. В 1572 году к собору было пристроено крыльцо, впоследствии получившее название Грозненского.
Частично сохранилась роспись, сделанная в 1508 году художникомФеодосием, сыном Дионисия, «с братиею». Изначальный иконостассобора содержал иконы, написанные в 1405 году Андреем Рублёвым иФеофаном Греком. После пожара 1547 года для иконостаса были подобраны два древних ряда — Деисусный и Праздничный, эпохи Феофана Грека и Андрея Рублева.[1]
На паперти Благовещенского собора (впервые расписана в 1564, затем заново в 1648 и частично в 1667 гг.) изображены греческие мудрецы:Аристотель (со свитком, на котором написано: «Первие Бог, потом слово и дух, и с ним едино»), Гомер, Плутарх, Менандр, Анаксагор, Птолемей и апостол Епафродит[2].
До XVIII века являлся домовой церковью Московских государей; егопротопопы одновременно были духовниками царей. В петербургский период придворный статус протопресвитеров собора сохранился.