А́нна Яросла́вна (близько 1032 — між 1075 і 1089[1]) — руська князівна, королева Франції (1051—1060). Представниця династії Рюриковичів. Дочка великого князя київського Ярослава Мудрого та його другої дружини, шведської принцеси Інгігерди, дочки шведського короля Улофа III. Онука святого київського князя Володимира Святославича. Друга дружина французького короля Генріха I (1051—1060)[1]. Мати французького короля Філіппа І та вермандуанського графа Гуго, що був одним із керівників Першого Хрестового походу[1][2]. Згадується переважно в іноземних джерелах[1], а також документах Київського Печерського монастиря XVII ст[2]. Привезла до Королівства Франція великий посаг, що познайомив французів з культурою Київської Русі (за легендою з княжною пов'язують Реймське Євангеліє, на якому присягали королі Франції[2]). Після смерті чоловіка-короля вдруге вийшла заміж за лідера опозиції Рауля IV, графа Валуа (1062), що вже мав законну дружину[1]. Була змушена покинути двір через політичну кризу, спричинену її одруженням[2]. Залишила малолітнього сина Філіпа на регента Балдуїна V Фландрського, свояка покійного короля. Після смерті графа Валуа повернулася до двору (1074). Впливала на внутрішню і зовнішню політику королівства, спільно з сином підписувала державні акти (на одному з них є кириличний підпис: «Анна Ръина», тобто «Анна королева»)[1]. Листувалася зі Святим Престолом (відомий лист Папи Римського Миколая II (1059), в якому він наголошує на її благочесті й щедрості до Католицької церкви). Заснувала монастир святого Вікентія в Санлісі (1065), на північ від Парижа, що був її резиденцією. Востаннє згадується на документі під 1075 роком[1]. Подальша доля невідома. Окрім материнської шведської мови знала давньоруську, латину, грецьку, французьку.
,Дарий I (550—485 до н. э.) Дарий II (424—405 до н. э.) Дарий III (380—330 до н. э.)
Эхнато́н) — фараон Древнего Египта (1375—1336 гг. до н. э.)
Хео́пс (др.-греч. Χέωψ, Cheops) — второй фараон IV династии Древнего царства Египта (2589—2566 до н. э. или 2551—2528 до н. э.),
Дави́д (ивр. דָּוִד рус. возлюбленный) — второй царь Израиля, младший сын Иессея (Ишая) из Вифлеема (Бет-Лехема). Царствовал 40 лет (ок. 1005 — 965 до н. э., по традиционной еврейской хронологии ок. 876 — 836 до н. э.[1][2][3]): семь лет и шесть месяцев был царём Иудеи (со столицей в Хевроне), затем 33 года — царём объединенного царства Израиля и Иудеи (со столицей в Иерусалиме). Образ Давида является образом идеального властителя, из рода которого (по мужской линии), согласно иудейским библейским пророчествам, выйдет Мессия (ивр. Машиах), что должно осуществиться согласно еврейской традиции, и уже осуществилось, согласно христианскому Новому Завету, где подробно описано происхождение Мессии — Иисуса Христа от царя Давида. Историчность царя Давида является предметом дискуссии историков и археологов.
А́нна Яросла́вна (близько 1032 — між 1075 і 1089[1]) — руська князівна, королева Франції (1051—1060). Представниця династії Рюриковичів. Дочка великого князя київського Ярослава Мудрого та його другої дружини, шведської принцеси Інгігерди, дочки шведського короля Улофа III. Онука святого київського князя Володимира Святославича. Друга дружина французького короля Генріха I (1051—1060)[1]. Мати французького короля Філіппа І та вермандуанського графа Гуго, що був одним із керівників Першого Хрестового походу[1][2]. Згадується переважно в іноземних джерелах[1], а також документах Київського Печерського монастиря XVII ст[2]. Привезла до Королівства Франція великий посаг, що познайомив французів з культурою Київської Русі (за легендою з княжною пов'язують Реймське Євангеліє, на якому присягали королі Франції[2]). Після смерті чоловіка-короля вдруге вийшла заміж за лідера опозиції Рауля IV, графа Валуа (1062), що вже мав законну дружину[1]. Була змушена покинути двір через політичну кризу, спричинену її одруженням[2]. Залишила малолітнього сина Філіпа на регента Балдуїна V Фландрського, свояка покійного короля. Після смерті графа Валуа повернулася до двору (1074). Впливала на внутрішню і зовнішню політику королівства, спільно з сином підписувала державні акти (на одному з них є кириличний підпис: «Анна Ръина», тобто «Анна королева»)[1]. Листувалася зі Святим Престолом (відомий лист Папи Римського Миколая II (1059), в якому він наголошує на її благочесті й щедрості до Католицької церкви). Заснувала монастир святого Вікентія в Санлісі (1065), на північ від Парижа, що був її резиденцією. Востаннє згадується на документі під 1075 роком[1]. Подальша доля невідома. Окрім материнської шведської мови знала давньоруську, латину, грецьку, французьку.