Объяснение:
Ві́товт (лит. Vytautas; 1350 — 27 жовтня 1430[1]) — великий князь литовський (1392—1430)[1], князь городенський (1370—1382, 1383—1430)[1]; король гуситів у 1422—1427 (обраний на Чаславському сеймі 1422 року). Представник литовської династії Гедиміновичів. Син великого литовського князя і троцького володаря Кейстута, онук Гедиміна[1]. Небіж великого князя литовського Ольгерда, двоюрідний брат польського короля Ягайла. Охрещений тричі: за католицьким (1382), православним (1384) і знову католицьким (1386) обрядами[1]. Упродовж перших десяти років князювання в Городно воював із литовськими князями і Ягайлом за батьківській спадок. Після Кревської унії (1385) очолив рух за політичну самостійність Великого князівства Литовського[1]. Став його правителем за компромісною Острівською угодою (1392). Перетворив Литву на найкрупнішу державу пізньосередньовічної Європи[1]. Проявив себе сміливим і жорстоким реформатором[1]: вдався до централізації управління, зміцнив боярство, розвинув торгівлю й міщанський стан, створив литовську грошову систему, сприяв заселенню і освоєнню українських земель[1]. У зовнішній політиці маневрував між Польщею, Тевтонським Орденом, Московією, Золотою Ордою і Римом. Здійснив успішні походи на ординську Донщину, Приазов'я і Крим (1397), а також на чорноморське узбережжя біля гирл Дніпра і Південного Бугу (1398). Добився від хана Тохтамиша визнання прав на володіння українським степом (1398). Зазнав розгромної поразки на Ворсклі (1399), внаслідок чого потрапив під залежність від Польщі. Протидіяв Московії на сході, продовжуючи політику об'єднання руських земель: приєднав Смоленськ (1404) і верховські князівства, поширив свій вплив на Рязань, Псков і Новгород[1]. Брав участь у переможній Грюнвальдській битві (1410) проти Ордену. Уклав із Ягайлом Городельську унію (1413), яка задекларувала повторне об'єднання Польщі й Литви[1]. Підтримував зв'язки із чеськими гуситами, надаючи їм до [1]. Був одним із ініціаторів церковної унії між католиками та православними (1418)[1]. Безуспішно намагався стати королем Литви (1398, 1429)[1]. Помер у Троках, так і не завершивши більшості важливих починань. У литовській історичній традиції сприймається як національний герой. Прізвисько — Вели́кий (лит. Didysis, за найбільше розширення Литви).
Відповідь:
Появу грецьких поселень історики датують серединою 7 ст. до н. е.
Першою колонією в україні вважають поселення на острові Березань неподалік сучасного міста Очаків. Протягом 6-5 ст до н.е. грецькі переселенці опанували все північне узбережжя Чорного моря. Так виникли Тіра, Ольвія, Херсонес Таврійський, Пантикапей, Феодосія, Німфей, Тірітака,Фанагорія тощо. Близько 480 р. до н. е. там виникло Босфорське царство, об'єднавши понад 20 грецьких міст. Столицею держава був Пантикапей. Коли землі не могли прогодувати всіх, а вільних ділянок у Греції бракувало, греки вирішили пересилитися на чужину. Провідними заняттями колоністів були вирощування зерна, винограду, городини, рибальство й виготовлення рибних продуктів, скотарство. Вирощевання олив, як галузь, не розвивалось. Високого рівня досягло ремісниче виробництво- металообробка, гончарство, ткацтво, виготовлення виробів зі скла, дерева, кістки. Також слави зазнали майстри-ювеліри: виготовляли дивовижної краси прикраси на замовлення скіфських вельмож, зокрема й славнозвісну пектораль скіфського царя. Карбували власні монети. Державне та суспільне життя античних міст Північного Причорномор'я та Криму складалося так само, як і в Греції. Вони дістали такуж освіту,як і повноправні мешканці Греції. Греки пересилилися разом зі своїми богами. Що правда, з часом дедалі більшого значення набували місцеві особливості в значені окремих культур. Верховним богом був Аполон. Грецькі переселенці вірили, що саме він є заступником колоністів. Культи відправлялися в капищах, храмах, на вівтарях та й просто в житлових будинках. Мали своїх літераторів, драматургів, учених, філософів. Також в Ольвії проводили ахілеї- спортивні змагання. Гуни знищили Босфорське царство та інші грецькі міста колонії.
