1.Будь-яка дискусія про культуру середньовічного суспільства зосереджується насамперед на його релігійних віруваннях та інститутах. В історії Київської Русі маємо дві окремі релігійні, а відтак і культурні епохи. До 988 року засобом задоволення духовних потреб східних слов'ян був анімізм, у засаді якого лежало обожнення сил природи та поклоніння духам предків. Найвищим божеством у язичницькому пантеоні вважався Перун — бог грому і блискавки, аналогічний скандинавському богові Тору, хоч пов'язана з ним міфологія не була такою химерною. До інших важливих божеств належали Дажбог і Сварог — боги повітря й сонця, дарителі земних благ. Закономірно, що серед землеробського люду поширеним був також культ богів родючості — Рода та Рожаниці. Крім того, об'єктами поклоніння вважалися сотні духів річок, лісів та предків; це часто виражалось у жертвуванні їм тварин, а подекуди й людей. Східні слов'яни не зводили своїм божествам величних храмів, як і не мали складної духовної ієрархії — власне це й пояснює відносно слабкий опір християнству з боку їхньої релігії. І все ж із приходом нової релігії вірування предків не зникли безслідно. Під личиною християнства ще протягом століть серед східних слов'ян зберігався релігійний дуалізм, або двовір'я, що полягало у дотриманні язичницьких за походженням звичаїв та обрядів (таких, зокрема, як святкування приходу весни).
Із прийняттям християнства у Київській Русі поширилася нова, витончена й складно організована релігія. У 1037 році після приїзду із Константинополя першого у довгій низці грецьких митрополитів (протягом усієї Київської доби лише двічі на цей пост призначалися не греки) була заснована митрополича єпархія. Первинно до Руської митрополії входило вісім єпископств, але згодом їхня кількість зросла до шістнадцяти. Десять із них розташовувалися на землях сучасної України. Багато єпископів теж були візантійцями. Вони везли з собою власне оточення: писарів, помічників, майстрів, перетворюючи єпископства на осередки поширення візантійської культури. Духовенство поділялося на дві категорії: «біле», тобто парафіяльні священники, що не давали обітниці целібату (безшлюбності) й звичайно одружувалися в своєму ж середовищі, та «чорне», тобто ченці, з яких обиралися високі духовні ієрархи. Намагаючись уникнути мирських гріхів і спокус, ченці жили у відлюдненні, й тому їх вважали цвітом віруючого люду, а їхні монастирі були осередками християнської освіти й науки. У XIII столітті в Київській Русі існувало близько 50 монастирів, із них 17 — у самому Києві[67].
Церква справляла величезний вплив на культуру Київської Русі. Спорудження одного лише храму — славетної Софії Київської — є безпосереднім підтвердженням того, наскільки всеосяжним був вплив церкви на мистецтво. Збудована у 1037 році за князювання Ярослава I Мудрого ця чудова кам'яна споруда, зведена грецькими майстрами на взірець константинопольського храму, мала п'ять абсид, п'ять нефів і тринадцять бань. Розкішне прикрашений інтер'єр підтримували мармурові й алебастрові колони. Напевно, краса цього храму християнського Бога здавалася просто сліпучою призвичаєним до скромних дерев'яних будівель киянам. Власне, саме таке враження й мав справляти собор, позаяк у візантійській церкві добре розуміли, що високе мистецтво, звернене до людських емоцій, часто куди ефективніше посилювало віру, ніж богослов'я, що апелює до розуму. З цією метою церква сприяла розвиткові мистецтв і ремесел. Зокрема, інтер'єр Святої Софії прикрашали кольорові мозаїки та фрески, що з дивовижною правдоподібністю змальовували людину. Інший б викликати благоговіння полягав у використанні ікон, тобто зображень божественних істот на спеціально оброблених дошках. Ікони поширювалися по приватних оселях, де ставали найціннішою в родині спадщиною. Кожен із цих нових різновидів мистецтва попервах зазнавав впливу грецьких зразків. Та з часом майстри навчилися поєднувати в цих жанрах і місцеві елементи, створюючи дедалі виразніший власний стиль. Проте впливи східної церкви на мистецтво не завжди були благотворними. Так, через те, що візантійці не любили ставити у своїх храмах статуй, скульптура не дістала помітного розвитку.
Дается широкая картина ярославского "культурного гнезда", даны культурологические описания социальных слоев (дворянства, купечества, крестьянства) и различных периодов истории края.
Ярославская губерния и составляющие ее уезды, исторические села и усадьбы - срез истории развития края в ХIХ веке. Рост экономической состоятельности сел, создание многочисленных артелей делало такие уезды, как Мологский, Рыбинский, Мышкинский, Даниловский активно развивающимися территориями, имеющими торговые связи не только с Москвой и Санкт-Петербургом, но и со многими странами Западной Европы. История культуры просто немыслима без уроженцев Ярославского края. Он дал России такие выдающиеся имена как Н.А.Некрасов, Л.В.Собинов, Ф.Г.Волков, М.А.Кузьмин, П.И.Жемчугова, Сергий Радонежский. В энциклопедии раскрыты особенности собственной ярославской живописи, имена и судьбы представителей ярославской художественной жизни. Большой раздел посвящен храмам Ярославля и области. Интересно узнать имена неизвестных ранее мастеров - строителей храмов, живописцев - создателей фресок, признанных теперь памятниками истории и культуры. Помещичьи усадьбы и известные имения - как центры развития науки и культуры того времени прочно связаны с именами выдающихся людей Ярославского края (Мусин-Пушкины, Сабанеевы, Ошанины, Михалковы и др.). Это первый крупный проект с таким богатым текстовым и иллюстративным материалом для Ярославля и области. Данный проект имеет огромное значение для культурной и духовной жизни нашей области, формируя в обществе уважение к своему и к своей истории, а также гордость за свой народ. Творческая группа под руководством доктора исторических наук, профессора Иерусалимского Ю.Ю. разработала текстовый вариант сайта. Свои материалы для нашего сайта предоставили: Управление ФСБ по Ярославской области, УВД Ярославской области, Ярославская таможня. Туристы и коллекционеры, все, кто хочет больше знать об истории своей страны, посетив этот сайт, оставят память о нашей области и истории России.Объяснение: