Кирило-Мефодіївське братство (товариство) – українська таємна політична організація, яка існувала в Києві протягом грудня 1845 – березня 1847 рр. Ініціаторами створення були В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, О. Маркевич. Членами братства були Г. Андрузький, О. Навротський, Д. Пильчиков, І. Посяда, М. Савич, О. Тулуб. У квітні 1846 р. до братства вступив Т. Шевченко.
Програмні положення Кирило-Мефодіївського братства викладені в «Книзі буття українського народу», «Статуті Слов’янського братства Св. Кирила і Мефодія», підготовлені М. Костомаровим, та в «Записці», написаній В. Білозерським. В основу документів було покладено ідеї панславізму та українського національного відродження. Головне завдання братства полягало в побудові майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення цілого ряду реформ, зокрема, створенні демократичної федерації слов'янських народів на принципах рівності і суверенності на чолі з Україною; знищенні царизму, скасуванні кріпосного права та станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти.
Кирило-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи
С самого начала 18-го века Казахское ханство переживало глубокие потрясения, вызванные дальнейшим обострением внешнеполитического положения. Для начала 18-го века характерны периодические объединения собраний всех трёх жузов, где рассматривались не только хозяйственные или спорные вопросы, но и вопросы войны и мира. Верховенство в начале 18-го века среди казахских ханств держал Тауке - хан. Ему на время удавалось преодолеть междоусобицы, восстановить спокойствие в жузах с усиления влияния биев, тем самым обезопасить кочевья казахских родов от внешних вторжений. Этому в немалой степени то обстоятельство, что он в своём распоряжении имел, по свидетельству источников, около 80 тыс. воинов. Однако борьба за власть и сепаратизм султанов вскоре нарушил единство, чем незамедлительно воспользовались соседи. С юга казахов теснили среднеазиатские ханства - Бухара, Хива; с юго-запада совершали набеги волжские калмыки, поддерживаемые яицкими казаками, с севера нападали сибирские казаки, на кочевья за Яиком претендовали башкиры. Но наиболее грозная опасность нависла над казахским народом с востока, со стороны сильного и агрессивного военно-феодального Джунгарского ханства. Джунгарское ханство возникло в 1635 г. на западе Монголии или в северо-западной части Центральной Азии. Борьба между казахскими и джунгарскими владыками продолжалась более века. В основе её лежало соперничество из-за пастбищ.
Внутреннее положение Казахского ханства. В годы правления хана Тауке Казахстан оставался централизованным государством. В Казахском ханстве царило спокойствие, соблюдались законы, реже случались межплеменные распри. Крупные конфликты разрешались при посредничестве авторитетных биев. Были устранены разногласия по поводу распределения пастбищных угодий и водных источников. Российский исследователь XIX века И. Крафт подчеркивал: «Он ... разграничил земли между родами и установил порядок пользования ими». Прекратилась барымта. Каждый казахский род получил свою тамгу и родовые метки (ен). Повысилась бое народного ополчения.Внутреннее единство позволило удерживать огромную территорию от вторжений иноземных завоевателей. На севере казахи занимали земли до российского города Тары (Омская обл.) и до Ташкента - на юге, от Жайыка (Урала) - на западе и Среднего Прииртышья - на востоке. Были случаи кочевания казахов в районе низовьев Волги, которую казахи издревле называли «Едiл» (Едиль).Являясь представителями кочевого образа жизни, казахи в то же время занимались земледелием и ремеслами. Города и земледельческие оазисы входили в экономическую систему Казахского ханства. Города являлись и центрами обмена, и ремесел. В начале XVIII века кочевое скотоводческое хозяйство казахов было тесно связано с земледельческими и городскими центрами. Стабильное развитие ремесел и караванной торговли формированию мощного экономического потенциала, на котором долго существовало Казахское ханство.Тауке хан был известен в истории и как правитель, создавший свод законов «Жеты-Жаргы» («Семь узаконений»). При нем активно действовал Совет из числа авторитетных степных мудрецов - биев Толе, Казыбека и Айтеке. С их личностями ассоциировалось единство и сплоченность всего народа и ханства. При нем ежегодно созывался съезд авторитетных представителей трех жузов. Он проходил на территории Южного Казахстана в местности Култобе. Ставкой знаменитого хана был определен священный город Туркестан. На юге и юго-востоке страны кипела городская жизнь. Только в бассейне реки Сырдарья казахи управляли 32 городами.Не случайно время нахождения у власти Тауке хана исследователи связывают с «золотым веком» Казахского ханства. Известный российский исследователь А.И. Левшин писал об этом правителе следующее: «Он успокоил их после гибельных междоусобий, он остановил кровопролития, продолжавшиеся несколько лет от распрей одних племен с другими, он убедил всех умом и справедливостью повиноваться себе».
Кирило-Мефодіївське братство (товариство) – українська таємна політична організація, яка існувала в Києві протягом грудня 1845 – березня 1847 рр. Ініціаторами створення були В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, О. Маркевич. Членами братства були Г. Андрузький, О. Навротський, Д. Пильчиков, І. Посяда, М. Савич, О. Тулуб. У квітні 1846 р. до братства вступив Т. Шевченко.
Програмні положення Кирило-Мефодіївського братства викладені в «Книзі буття українського народу», «Статуті Слов’янського братства Св. Кирила і Мефодія», підготовлені М. Костомаровим, та в «Записці», написаній В. Білозерським. В основу документів було покладено ідеї панславізму та українського національного відродження. Головне завдання братства полягало в побудові майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення цілого ряду реформ, зокрема, створенні демократичної федерації слов'янських народів на принципах рівності і суверенності на чолі з Україною; знищенні царизму, скасуванні кріпосного права та станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти.
Кирило-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи